Довідка СБУ про діяльність ОУН-УПА (№ 113 від 30.07.1993)

Відповідно до постанови Президії Верховної Ради України від 1 лютого 1993 року №2964-ХІІ «Про перевірку діяльності ОУН-УПА» та вказівки керівництва Служби безпеки України робочою групою співробітників Служби проведено вивчення наявних архівних матеріалів колишніх НКДБ-КДБ УРСР ( документів органів безпеки, матеріалів, які були підготовлені безпосередньо учасниками і керівниками ОУН-УПА, трофейних документів німецької імперської канцелярії та інших ), котрі мають відношення до діяльності Організації Українських Націоналістів (ОУН) та Української Повстанської Армії (УПА).

Організація Українських Націоналістів виникла за кордонами Української РСР внаслідок консолідації діяльності різних націоналістичних формувань, переважно молодіжних, в середовищі української еміграції. Основну роль в її створенні відіграв полковник Євген Коновалець, колишній член уряду Петлюри. 28 січня 1929 року у Відні (Австрія) відбувся І конгрес Українських націоналістів (КУН), який став початком існування ОУН. Головним напрямком діяльності ОУН в той період була пропаганда основної ідеї українських націоналістів - створення української самостійної держави, насамперед на західноукраїнських землях, які входили до складу Польщі. Разом з тим здійснювалися терористичні акти щодо представників польської влади, яка утискувала права українців на самовизначення.
Зокрема, в 30-х роках від рук учасників ОУН загинув комісар польської поліції у Львові Еміліан Чеховський, польський посол Тадеуш Голувко, представник радянського консульства у Львові Олексій Майлов, польський міністр внутрішніх справ Броніслав Пєрацький.
Внаслідок відповідних заходів польської поліції було заарештовано крайовий провід ОУН у Галичині, в тому числі Степана Бандеру та Миколу Лебедя, які організували вбивство Пєрацького (згодом звільнені гітлерівцями після окупації Польщі).
На початку другої світової війни, коли Польща перестала існувати як самостійна держава, а західноукраїнські землі увійшли до складу Української РСР, підпільна сітка ОУН, яка збереглася, почала активно готувати кадри для збройної боротьби проти радянської влади на випадок воєнного нападу фашистської Німеччини на СРСР.
У спеціальному документі під назвою «Наші основні завдання» провід ОУН давав такі вказівки: «Наша основная цель в ликвидации врага - Москвы», для цього пропонувалось: «Узнать... и изучить территорию, топографию данной месности ( реки, мосты, леса, болота, дороги, селения, высоты, искусственные предметы, казармы, укрепления и т.д.), административное деление территории (районы, области и т.д.). Положение вражеских сил - вражеские военные гарнизоны, команды НКВД, сеть сексотов, месторасположение КП(б)У и комсомола, принадлежащие Москве здания, роды вражеской акции и митинги, радио, преследование, тактика НКВД и т.д.
Всё это для того, чтобы знать где, когда и как ударить по врагу».
(Арх. спр. №68, арк..34. У справі копія документа виконана російською мовою).
У лютому  1940 року відбувся розкол з причини боротьби за лідерство в ОУН  між Андрієм Мельником, котрий очолив цю організацію після загибелі Є.Коновальця, і С.Бандерою, який мав авторитет серед молодих галицьких радикалів. З того часу прихильників Мельника стали називати «мельниківцями» (ОУН-м), а прихильників Бандери - «бандерівцями» (ОУН-б). Обидва табори дотримувались основних догматів українського націоналізму, але тактику боротьби за створення самостійної української держави вибрали різну. Якщо «мельниківці» всі надії покладали на допомогу гітлерівської Німеччини у визволенні України, то «бандерівці» створювали підпільні озброєні структури для найшвидшого визволення українських  земель  від більшовиків, також використовуючи зв'язок з німцями.
Архівними матеріалами підтверджується існування такого зв'язку керівників ОУН з німецькими спецслужбами.
Так, полонений полковник Ервін Штольце,  начальник відділу «Абвер-Берлін», показав на допиті 29 травня  1945 року: «Нами был завербован руководитель украинского националистического   движения полковник петлюровской армии Коновалец, через котрого в Польше, в областях Западной Украины, проводились террористические акты и диверсии.
В начале  1938 года я лично получил указания от адмирала Канариса о переключении имеющейся агентуры из числа украинских националистов на непосредственную работу против Советского Союза. Коновалец охотно согласился переключить часть националистического подполья против Советского Союза...
Для сохранения условий конспирации был завербован по его (Коновальца) рекомендации украинский националист ротмистр петлюровской армии Ярый под кличкой «Консул-2», который использовался нами как агент-связник между нами и Коновальцем.
После убийства Коновальца украинское националистическое движение возглавил полковник Мельник Андрей... В конце 1938 года или в начале 1939 года Лахузену была организована встреча с Мельником, во время которой последний был завербован и получил кличку «Консул» ( во время вербовки я тоже присутствовал...).
После окончания войны с Польшей Германия усиленно готовилась к войне против Советского Союза и потому по линии Абвера принимались меры активизации подрывной деятельности, так как те мероприятия, которые проводились через Мельника и другую агентуру, оказались недостаточными.

В этих целях был завербован видный украинский националист Бандера Степан, который в ходе войны был освобождён из тюрьмы, куда он был заключён польскими властями...

В начале 1940 года нам стало известно о трениях между нашими агентами Мельником и Бандерой, которые ведут к расколу в рядах ОУН.

...Немецкой разведке в период подготовки к войне против СССР, когда необходимо было все для подрывной деятельности, эти трения, тем более раскол, были невыгодны. Поэтому по указанию Канариса летом 1940 года мною принимались меры к примирению Мельника с Бандерой с целью концентрации всех возможностей ОУН для борьбы с советской властью.

...Несмотря на мои усилия во время встреч с Мельником и Бандерой, я пришел к выводу, что это примирение не состоится из-за существенных различий в их характерах. Если Мельник спокойный, интеллигентный, то Бандера — карьерист, фанатик и бандит...

С нападением Германии на Советский Союз Бандера активизировал движение, привлёк на свою сторону особенно активную часть украинских националистов и, по сути, вытеснил Мельника из руководства...

В августе 1941 года Бандера был арестован и содержался нами на даче в пригороде Берлина под домашним арестом. Поводом к аресту послужил тот факт, что он в 1940 году, получив от абвера большую сумму денег для финансирования оуновского подполья и организации разведывательной деятельности против Советского Союза, пытался их присвоить и перевел в один из швейцарских банков. Эти деньги нами были изъяты из банка и снова возвращены Бандере. Аналогичный факт имел место и с Мельником.

...Отдел Абвера активно использовал украинских националистов в ходе всей войны с Советским Союзом.

Из числа украинских националистов формировались отряды для борьбы с советскими партизанами, полицией вербовалась агентура из числа украинских националистов для заброски за линию фронта с целью диверсии, террора, шпионажа и т. д., однако подробностей всей этой работи я не знаю, так как  этим занимались непосредственно абверкоманды, абвергруппы, абверштелле, специально в округах оккупированной территории.  (Арх. спр. №3772, т.35, арк. 138-142).
Лейтенант «Абверкоммандо-202» Зігфрид Мюллер на допиті 19 вересня 1946 року показав: «В декабре 1944 года Главное Управление немецкой безопасности освободили из заключения Степана Бандеру, который получил под Берлином дачу от отдела 4-Д гестапо.
Бандера с тех. пор находился под персональным наблюдением и работал по указаниям вновь назначенного начальника отдела 4-Д оберштурмбанфюрера Вольфе. В том же месяце Степан Бандера прибыл в распоряжение «Абверкоммандо-202» в г. Краков и лично инструктировал подготовленную нами агентуру, направляемую для связи в штаб УПА...
Бандера в моём присутствии лично инструктировал этих агентов и передал через них в штаб УПА приказание об активизации работы в тылу Красной Армии и налаживании регулярной связи с  «Абверкоммандо-202».
Бандера имел указание... собрать всех украинских националистов в районе Берлина и оборонять город от наступающих частей Красной Армии.
Бандера создал отряды украинских националистов, которые действовали в составе фольксштурма, а сам бежал. Он покинул дачу отдела 4-Д и выехал в г.Веймар». (Арх.. спр. №372, т.35, арк. 132-137).
Як відомо, в 1944 році на Великому зборі ОУН була створена Українська Головна Визвольна Рада як «всенародне представництво України».
В архіві є копії у вигляді мікроплівок трофейних німецьких документів, котрі  були закуплені СРСР у «Американської асоціації істориків по вивченню воєнних документів». У цілій серії кадрів     ( № 1006- 15 мікрокопії Т - 454 рулону 91), згідно наявної анотації (арк. 35), є відомості, що відносяться до історії Української Головної Визвольної Ради (УГВР). З німецьких документів вбачається, що «Положення про УГВР» та «універсали» були підготовлені у відомстві Розенберга. ( Коротка анотація до трофейних німецьких мікроплівок арх. №372, арк. 35).
Ще в 1939 році на території так званого «генерал-губернаторства» під керівництвом гестапо і Абверу в містах Кракові, Криниці, Закопане, а також пізніше - в період окупації у Львові та інших місцях, згідно вказівкам Бандери, були створені курси по навчанню шпигунів, диверсантів, терористів, котрі закидались в радянський тил для підривної діяльності на користь німців. Радисти забезпечувались радіоапаратурою, диверсанти та терористи - вибуховими матеріалами і зброєю.
В наявних матеріалах подається, що «... в период оккупации немецкими войсками территории Польши с 1939 г. по 1942 г. в г. Закопане дислоцировалась и функционировала немецкая диверсионно-разведывательная школа для заброски в тыл Советского Союза с разведывательными целями, которая была организована немцами в контакте с центральным «проводом» ОУН. В школу подбирались наиболее видне учасники ОУН. Формированием школы руководил Лебедь Николай, видный учасник ОУН, под псевдонимом «Игорь», «Вильный»...Отобранные кандидатуры для обучения в разведывательно - диверсионной школе концентрировались в г.Кракове, а в декабре 1940  г. около 500 человек были направлены в г. Закопане, где разместились в вилле бывшего польського президента Мостицкого. Руководителем школы являлся капитан войск «СС» Кригер, который затем в период оккупации Западной Украины являлся начальником гестапо в г. Станиславе, заместителем Кригера являлся Лебедь Николай, который одновременно был начальником учебной части и лично вёл отдельные дисциплины, в частности, по военному обучению курсантов...» (Арх.. спр. №372, т.37, арк.  353-355).
Центр ОУН знаходився у Кракові. Безпосередньо в Україні роботу націоналістичного підпілля очолювала Львівська крайова екзекутива ОУН, а у областях - окружні екзекутиви.

Під час проведених НКВС УРСР в 1940 р. заходів проти ОУН були виявлені та заарештовані практично всі керівники екзекутив і інших організаційних структур ОУН в західних областях України. Із доповідної записки в НКВС СРСР вбачається, що: « на 1сентября 1940 года общее количество членов ОУН, проводивших антисоветскую деятельность в Западных областях Украины, составляла (согласно полученным следственным путем данным, требующих уточнения) 5500 чел., подчинённых единому руководству Львовской краевой «екзекутивы». Вскрыта их материально-техническая база, связи с зарубежными центрами, добыты шифры и коды, что позволило в полной мере выявить подпольную сеть ОУН, изъять склады с оружием и боеприпасами».

В одному із зашифрованих документів, які були знайдені у заарештованого зв'язківця, Бандера наказував:  «Вышлите людей на Буковину и Бессарабию, а также в Литву: - в первую очередь для разведки территории и изыскания возможностей установления связей...Передайте военные книги, карты, газеты, образцы документов, политическую информацию...Оружие за шпионские сведения мы достанем...» (фонд 2, опис 12, пор. 6, арк. 185-187. У справі копія документа виконана російською мовою).
Розгром організаційних структур значною мірою послабив позиції ОУН в Україні, але не зупинив її діяльності повністю. Продовжувалися пропагандистські акції серед населення, розповсюджувалися матеріали Постанов І-го конгресу  українських націоналістів, який відбувся у Відні в 1929 р.
       Поряд з цим з'явились й інші документи - для вузького кола осіб, в яких керівники ОУН-б роз'яснювали свої цілі, завдання і шляхи їх здійснення.
 Так, в машинописному документі «Вказівки на перші дні організації державного життя» (дата не зазначена) проголошувалася «політично-мілітарна диктатура ОУН як система влади», «будова ОУН - на провідницькому принципі»... Стосовно національних меншин, які проживали в Україні,  вказувалось: «Національні меншини поділяються на а) приязні нам... б) ворожі нам москалі, поляки, жиди...
а) Мають однакові права з українцями, уможливлюємо їм поворот в їх батьківщину.
б) Винищування в боротьбі зокрема тих, що боронитимуть режиму;  винищування головно інтелігенцію, якої не вільно допускати до ніяких урядів, і взагалі унеможливлюємо продукування інтелігенції, себто доступ до шкіл і т.д.  Напр.. т.зв. польських селян асимілювати, усвідомлюючи їм, що вони українці, тільки латинського обряду...Проводирів нищити, жидів ізолювати, поусувати з урядів, щоб уникнути саботажу, тим більше москалів і поляків. Коли б була непоборна потреба оставити в господарськім апараті жида, поставити  йому нашого міліціянта над головою й ліквідувати за найменші провини.
Керівниками поодинокіх галузей життя можуть бути лише українці, не чужинці - вороги.
Наша влада мусить бути страшна для її противників. Терор для  чужинців - ворогів і для своїх зрадників».
(Арх. спр. №376, т. 6, арк.294-302).
У брошурі ОУН «Нація як спеціес», виготовленої типографським способом, зазначалося: « Право до української землі, українського імені і української ідеї мають тільки українці... Мішані подружжя поборюємо і мусимо знищити можливість їх повстання. Сам факт їх існування чи творіння вважаємо злочином національної зради».
(Арх. спр. №376, т. 6, арк. 1-8).
Внаслідок співробітництва ОУНівського керівництва бандерівського напрямку з німецькими спецслужбами незадовго перед війною було створене озброєне формування «Дружини українських націоналістів». Воно складалось з двох батальйонів - «Нахтігаль» і «Роланд», що призначались для проведення диверсійних операцій. (Фонд 1, опис 4 за 1954 рік, пор. № 3, с. 55-133).
Початок війни фашистської Німеччини з Радянським Союзом був зустрінутий як явище, що сприяло б досягненню головної мети - створенню Української Соборної Самостійної Держави (УССД).
(Необходимое уточнение. Под понятим  «Соборная» следует понимать не сегодняшнее значение этого слова, а такое украинское государство, которое включает в себя, в произвольном толковании ОУН, все украинские этнографические территории, охватывающие не только часть территории Российской Федерации, но и Белоруссии, Польши, Словакии, Румынии, Молдавии. Эта стратегическая цель ОУН, "соборность", означала экспансию и передел существующих границ. См. Воззвание І Конгресса Украинских Националистов 1929 года. - Новоросс).
Вже 30 червня 1941 р. без погодження з німцями в м.Львові ОУН(б) проголосила про створення «Крайового правління Західних областей України» на чолі з головою Ярославом Стецьком - до часу створення Центральної влади у Києві.
В акті про цю подію підкреслювалось лояльне відношення ОУН до Німеччини:
 «Українська Держава буде тісно співдіяти з Націонал-Соціялістичною Великою Німеччиною, що під проводом Вождя Адольфа Гiтлєра творить новий лад в Європі і в світі... Українська...Армія...боротиметься дальше спільно з союзною німецькою армією за ... новий лад у цілому світі...
Привіт Творцеві і Вождеві Великої Німеччини - Адольфові Гітлерові!
Привіт Славній Німецькій Непобідимій Армії!»
(Звіт з Національних Зборів українців Західної України, яки відбулися 30 червня 1941 р. Арх. спр. № 376, т. 4, арк. 51).
Проте дії оунівців по створенню державності ( навіть фактично під протекторатом фашистської Німеччини ) не співпадали з планами вищого політичного керівництва Рейху. Надійшла відповідна реакція - через декілька днів після акту проголошення «самостійного українського уряду» Бандера і його найближчі прихильники були заарештовані.
Незважаючи не репресивні заходи, які вживалися німцями щодо керівництва ОУН, Крайовий Провід в серпні 1941 р. виступив з заявою, в котрій зазначалося:
«ОУН не йде - всупереч провокативним вісткам шкідників української справи на боротьбу проти Німеччини... У своїй дальшій боротьбі ОУН вдержить та буде старатися розбудувати співпрацю з Німеччиною та з усіма тими силами, що... борються проти найбільшого ворога України - московського більшовизму». (Арх. спр. № 376, т. 4, арк. 54).
Слідом за передовими частинами німецької армії йшли групи «мельниківців», які у зайнятих німцями містах і селах створювали з дозволу окупантів і під їх контролем органи влади у вигляді управ різних рівнів. Створена ними українська поліція несла охоронну службу в тилу німецької армії, брала участь у боротьбі з партизанами і червоним підпіллям.
Документи свідчать, що з перших днів між бандерівцями і мельниківцями почалася боротьба за керівні посади в установах, що створювались німцями. Мельниківцям вдалося взяти під свій вплив ряд установ і організацій. Наприклад, у м. Рівному мельниківці заволоділи редакцією газети «Волинь», обласною типографією, театром тощо. Займаючи керівні посади у редакціях газет в окупованих німцями областях, вони популяризували фашистську ідеологію, закликали молодь вступати до німецьких формувань.
Боротьба між «мельниківцями» і «бандерівцями» загострилась,справа дійшла до вбивства ( у м. Житомирі  бандерівці вбили членів мельниківського проводу Сциборського і Сеника, а біля Луцька був вбитий мельниківець Шульга).
Наявні документи показують, що незважаючи на лояльне ставлення до обох відгалужень ОУН у перші дні війни, німці дали зрозуміти, що ніякої самостійної держави вони не потерплять і стали проводити різко виражену колоніальну політику. Мельниківці, які згуртувались навколо створеного ними Українського Центрального Комітету (УЦК), пішли шляхом тісної співпраці з окупаційною владою.
У зверненні до Адольфа Гітлера від 14 січня 1942 р., підписане А.Мельником, митрополитом А.Шептицьким та іншими ( всього 5 осіб), пишеться: «...Запрещение украинцам принимать участие в вооруженной борьбе против их извечного врага плечом к плечу с немецкими и союзными армиями лишило в борьбе с большевиками важного морально-политического фактора... Мы заверяем Вас, Ваше Превосходительство, что руководящие круги на Украине стремятся к самому тесному сотрудничеству с Германией, чтобы объединенными силами немецкого и украинского народа завершить борьбу против общего врага и претворить в жизнь «новый порядок» на Украине и во всей Восточной Европе...» (Арх. спр. № 372, т. 32, арк. 405-410. Копія листа віддрукована в перекладі з української на російську мову).
У листі А.Мельника до фельдмаршала Кейтеля від 6 лютого 1943 року піднято питання про необхідність створення української армії і використання її у бойових діях на радянсько-німецькому фронті при умові, що за Україною «...буде визнано право на існування як держави». (Арх. спр. № 372, т. 32, арк. 414-415).
Зазнаючи до середини війни втрати в живій війсковій силі, керівництво Німеччини погодилось з пропозицією А.Мельника. 28-го квітня 1943 року спеціальним «державним актом» губернатора  Галичини Вехтера було офіційно об'явлено про формування стрілецької дивізії СС «Галичина» з числа добровольців - галичан.
Активну роль у створенні дивізії СС «Галичина» відіграв «Український Центральний Комітет» (УЦК), що знаходився під впливом ОУН-мельниківців і очолюваний професором Кубийовичем, а також керівництвом галицько-католицької церкви. За повідомленням газети «Український доброволець» (№ 9 від 26.07.43 р.) на кінець липня у дивизію записалося 80 тис. добровольців. Її командиром став генерал Курманович, який входив до складу «воєнного штабу» при А.Мельнику.
Розпорядженням рейхсфюрера Г.Гіммлера від 14 липня 1943 року, яке міститься у «Збірнику повідомлень начальника поліції безпеки і СД № 2 від 18 серпня 1943 року, «галиційську дивизію» заборонялось іменувати українською. Повне найменування дивизії -  114 добровольча піхотна дивизія СС «Галичина». ( Щодо діяльності всіх  формувань «СС» відповідна оцінка була дана Міжнародним трибуналом на Нюрнберзькому процесі).
ОУН-б вбачала в учасниках зазначеної дивизії можливий резерв поповнення своїх рядів. Про це, зокрема, свідчить «Інструкція 4.7/ 22» організаційної референтури Крайового проводу ОУН від 29 лютого 1944 року, де зазначено: «...2. На терені ЗУЗ - ель прибули малі частини «СС Дивизії «Галичина». На підставі деяких відомостей і промов Вехтера... можна здогадуватися, що влада уживає «СС Дивизію Галичина» до боротьби з партизанами на ЗУЗ-ях. У зв'язку з тим поручаю:
а) Нав'язати сталий і добрий зв'язок з частинами «СС Дивизії Галичина», переміщеними на ЗУЗ...;
б) Використовувати «СС Див. Галичина» до боротьби з більшовицькою партизанкою й польскими бандитами на українських землях;
в) При помочі зв'язків з «СС Див. Галичина» збільшувати боєприпаси Організації.
д) В разі відступу німців з Українських Земель, в разі евентуального роззброєння чи вивезення «СС Див. Галичина» поза землі України належить усі частини долучити до УНС-у (УПА). Забрати в ліс...» (збірник № 1, арх. № 409, арк. 395).
19 листопада 1941 р. всім німецьким окупаційним органам влади була надіслана директива, якою заборонялося набирати в органи самоуправління і поліції прихильників бандерівського руху, а  25 листопада того ж року німці видали наказ про їх знищення (В архівах не знайдено узагальнених даних щодо кількості загиблих від рук німців учасників ОУН-УПА). (Арх. спр. № 372, т. 74, арк. 43).
  Внаслідок початих німцями репресій, бандерівці перейшли на нелегальне становище і повели активну роботу по створенню підпільних оунівських організацій і збройних бойових груп (боївок).   (Необходимое уточнение. В этом утверждении  авторы Справки ошибаются.  Дело в том, что батальоны «Нахтигаль» и «Роланд», переформированные в 201 полицейский батальон, и политически подчинённые ОУН Бандеры, продолжали, с согласия последней,  нести службу в  карательных  войсках СС обергруппенфюрера СС фон-дем Бах-Зелевски до конца 1942 года. Украинская вспомогательная полиция, созданная бандеровцами из членов ОУН-б и их сторонников, с ведома и по разрешению ОУН Бандеры,  также продолжала служить немцкой оккупационной администрации до марта-апреля 1943 года. Таким образом,  ОУН Бандеры на нелегальное положение не переходила и продолжала своё сотрудничество с Германией. - Новоросс).

З осені 1942 року на базі цих бойових груп бандерівським проводом почалось формування «Української Повстанської Армії». ( Здесь авторы справки также ошибаются. УПА была создана на базе 201 полицейского батальона( объединённые батальоны «Нахтигаль» и «Роланд») и частей украинской вспомогательной полиции по решению III конференции ОУН-б от 21 февраля 1943 года. - Новоросс).
 
Зазначене твердження свідчить про те, що керівництво ОУН і УПА розглядало  СРСР і фашистську Німеччину як двох рівних за можливостями своїх суперників. Однак німецька оцінка діяльності УПА була іншою. Так, в трофейному документі, підготовленому Управлінням 2 - Схід фронтової розвідки Німеччини і надісланому в Головне міністерство окупованих Східних територій 17 листопада 1944 року, зазначалося:
«УПА - военная организация ОУН стремится к созданию самостоятельного украинского государства в борьбе с «оккупантами» украинской территории. Советский Союз (или Россия) и Польша рассматриваются в данном случае главным противником и историческим врагом... Главной задачей является борьба против Советского Союза, т.е. Красной Армии. Форма борьбы УПА состояла до сих пор, главным образом, в нападениях, саботаже, волнениях, ликвидации советских функционеров, пропаганде и т.д.» (Арх. спр. № 372, т. 36, арк. 264-269. Переклад документа здійснено  російською мовою).
УПА мала розгалужену структуру. Головнокомандуючим УПА з 1943 року був війсковий референт Центрального проводу ОУН Роман Шухевич («Тарас Чупринка», «Тур»). В своєму розпорядженні він мав Головний війсковий штаб (ГВШ) УПА. У складі штабу функціонували відділи: оперативний, політичний, бойової підготовки, зв'язку, санітарний і господарчий. Крім того, при Головному командуванні УПА був відділ «Служби безпеки» - «СБ».
В територіально-організаційному відношенні УПА поділялась на три групи: УПА - Північ (Волинська, Рівненська, частково Житомирська і Київська області); УПА - Захід (Львівська, Дрогобицька, Станіславська, Тернопільска та частково Закарпатська і Чернівецька області) з окремим війсковим округом «Сян» (район так званого Закерзонського краю - Перемишльщина, Холмщина, Лемківщина); УПА - Південь ( частково Хмельницька і Вінницька області). Неодноразові спроби створити групу УПА - Схід успіху не мали.
Наказом Головнокомандуючого УПА від 15.07.1943 року на території Галичини була створена «Українська народна самооборона» (УНС), яка діяла на території Львівської, Дрогобицької і  Станіславської областей.
В кінці 1943 - на початку 1944 років, коли чисельність УПА була найбільшою, в її загонах нараховувалось близько 45 тисяч бійців.
Комплектуванням УПА займалися референтури з війскових справ крайових, обласних, надрайонних і районних екзекутив ОУН. Командний склад від командирів сотень і вище підбирався і призначався крайовими екзекутивами з числа активних оунівців.
При головному командуванні УПА діяли школи підготовки командних кадрів - офіцерських і підофіцерських.
УПА будувалася за війсковим зразком, тобто: рій (відділення), чота (взвод (3 рої)), сотня (рота із 3 чот), курінь (батальон з 3-4 сотень і «роя» польової жандармерії). 2-3 куріні складали загін (бригаду), а в інших випадках 4-5 курінів складали групу - вище війскове формування УПА  (Арх. спр. № 372, т. 5, арк. 141-144).
Поповнення УПА йшло за рахунок добровільців з числа сільскої і міської молоді, а також мобілізації чоловічого населення. Мобілізовані складали приблизно 60% загальної чисельності УПА.
Разом з тим, УПА широко використовувала для свого поповнення створену німцями українську поліцію, війсковополонених, що втекли з таборів, а також осіб, що які переховувались від відправки на примусову працю до Німеччини. Пізніше в підрозділи УПА забиралися особи, які ухилялися від призову в Червону Армію. Основною соціальною базою УПА було селянство.
У «Святочному наказі Головного Командира Української Повстанчої Армії» Тараса Чупринки від 14 жовтня 1947 року (віддрукований типографським способом) зазначалося: «На протибільшовицькому  фронті УПА не допустила (1943 - перша половина  1944 рр.) до заливу українських теренів большевицькою партизанкою. Ніхто інший як саме УПА в цілому ряді переможних боїв розбила орди сталінських гунів...» «...караюча рука бійця УПА досягла навіть найчильніших представників окупантів, як от: командуючого «1-им українським  фронтом» Ватутіна... Відділи УПА неодноразово здобували ворожі районині центри, вривалася в обласні центри...» (Арх. спр. № 372, т. 13).
В архівах містяться тільки матеріали, трофейні документи ОУН-УПА та німецьких спецслужб, які свідчать лише про дрібні сутички між підрозділами УПА та німцями в 1943 році. Ніяких значних наступальних чи оборонних операцій, масштабних боїв в документах не зафіксовано. Тактика боротьби підрозділів УПА з німцями в зазначений період зводилася до нападів на пости, дрібні війскові підрозділи, оборони своїх баз, засідок на дорогах. В пропагандистському оунівському документі «Два етапи УПА» повідомлялося про «кілька сот відбутих боїв і сутичок з німцями...»  (Арх. спр. № 376, т. 60, арк. 49).
Разом з тим, значна кілкість трофейних і оперативних матеріалів, що знаходяться в архівах, свідчать про випадки співробітництва керівництва ОУН - УПА з німецькою окупаційною владою і спецслужбами.
В матеріалах поліції безпеки і СД в Галичині, які були виявлені в колишньому приміщенні СД м. Львова після вигнання німецьких окупантів, є ряд цілком таємних документів цієї поліції щодо їх переговорів навесні 1944 року про спільну діяльність з ОУН - УПА на території західних областей України в боротьбі проти Червоної Армії і Радянської влади. Згідно цих документів «...немецкие охранно-полицейские власти обязуются освободить всех политических украинских пленных и арестованных, чтобы физически сохранить их для решительной борьбы против большевиков...
...ОУН - бандеровская группа представляет в распоряжение немецкой договаривающейся стороны собранные своей разведкой агентурный материал против поляков, коммунистов и большевизма и предоставляет немецкой договаривающейся стороне возможность использовать этот материал и проводить карательные операции соответствующим немецким интересам способом...
... ОУН - бандеровская группа получает свободу действи в своей организационной деятельности.
Обеспечение свободной деятельности касается: пропагандистской, организаторской и военно- подготовительной работы с категорическим ограничением затрагивания немецких интересов... Подготовительная и военно-организационная работа распространяется исключительно на будущую борьбу против большевизма или на боевые задания, поставленные и указанные организацией со стороны немцев... с немецкой стороны будет предоставлена бандеровской группе возможность вводить свои войсковые единицы против советских банд и против советских военных мероприятий». (Арх. спр. № 372, т. 36, арк. 1-10).
В зв'язку з зазначеною домовленістю командир поліції безпеки генерал - майор Бренер 06.04. 1944 видав наказ «Обращение со служащими националистической повстанческой армии (УПА)», в якому повідомив, що «...начатые некогда переговоры с руководителями украинкой повстанческой армии в районе Деражне успешно проводятся сейчас также в районе Вербы.
Пришли к согласию:

Солдаты УПА не будут нападать на немецкие подразделения. УПА засылает лазутчиков, преимущественно девушек, в районы, занятые врагом, и сообщает результаты  1-Ц (разведотделу) боевой группы. Пленные Красной Армии, а также советские банды передаются 1-Ц для допроса, местные чуждые элементы используются боевой группой на работах. Чтобы не мешать этому необходимому для нас сотрудничеству, приказываю:

1)                              Разрешить беспрепятственный переход агентам УПА, имеющим пропуска, подписанные капитаном  Феликсом, или выдающим себя за члена УПА. Оружие у них не отбирается. По требованию агентов представлять им быстрейший доступ к 1-Ц боевой группе.

2)                         При встрече с немецкими отрядами, члены частей УПА дают себя узнать знаком -держат левую руку с растопыренными пальцами перед лицом, таковых не задерживать, это означает их взаимопонимание...»
(Арх. спр. № 372, т. 37, арк. 335-336).
 У звіті штурмбанфюрера СС доктора Вітіска від 5.2.1944 р., відправленому командуванню в Берлін і Краков повідомлялось: «...никакой помехи немецкому подвозу не должны чинить УПА на территории ХІІ - АК на основаниии договорённости полицейских служб с руководителями банд...
 Даю для сведения запись оперативной группы Ц полиции безопасности СД от 5.3.44г., направляемую в войсковую группу Юга, касающуюся переговоров с УПА. Запись была доставлена упомянутой сетью связистов в распоряжение местных органов.
До сих пор в различных местностях происходили успешные переговоры с УПА. Целый ряд агентов был до сих пор расставлен УПА и они доставляли полноценные сведения. Гарантируется активная борьба. В некоторых случаях сообщения об успехах отрядов УПА перепроверили. Из высказываний пленных выясняется, что Красная Армия направила ряд батальонов для борьбы с националистическими украинскими бандами и что их войска несут большие потери от нападений УПА.
В советском тылу группы УПА успешно мешают подвозу. С местными группами была до сих пор договорённость о доставке советских пленных для допроса, о борьбе с советскими бандами и насаждении агентов. Уполномоченный Центра, начальником связи ко мне посланный (капитан Феликс), просил, чтобы независимо от этого положения дел договорённости с УПА как с военной организацией оставались в силе. УПА утверждает, что она в состоянии поднять общеукраинское восстание против Советов, если последует договорённость с немецким руководством, и может выставить 10 000 человек. В остальном УПА будет выставлять требования в каждом случае отдельно» (Арх. спр. № 372, т. 36, арк. 46-49).
Окружний керівник Нерінг у радіограмі із Каменка-Струмилова повідомляв губернатора Галичини 2.4.1944 р.: «...После предыдущего соглашения меня посетил сегодня на квартире руководитель организации УПА в районе Каменка. Он носит псевдоним «Орёл» (Адлер), 26 лет, служил в дивизии СС «Мёртвая голова». Железный крест 1-степени, знак отличия участников пехотных штурмовых атак и серебряный знак отличия раненых. Во время обсуждения, в котором временно принимал участие и здешний полевой комендант полковник Мейлер, были вынесены конкретные решения о сотрудничестве в разведке и тактике в борьбе с большевистскими бандами. Командир УПА получил оружие и боеприпасы...» (Арх. спр. № 372, т. 36, арк. 61-62).
У рапорті від 4.4.1944 р. «Сотрудничество с УПА в районе Равы-Русской», повідомлялось, що під час переговорів з бандерівцями, вони «объяснили командиру разведывательного звена, что они нашли со стороны Вермахта полное понимание их дела и сожалеют, что с полицией ещё не достигнуто единство. Их планы направлены не к тому, чтобы работать во вред немецким интересам, а против действующих на всём пространстве русских... Чтобы подчеркнуть своё сотрудничество с немецкими силами, бандиты упомянули о том, что они ни коем образом не нарушали коммуникации и подвоза на восток, хотя имели возможность производить взрывы на железнодорожных путях и нападения на немецкие колонны...» (Арх. спр. № 372, т. 36, арк. 67-72).
В інформації від 4.4.1944 р. командиру поліції безпеки і СД повідомлялося із Рави-Руської:   «4.4.1944г. в местной службе стало известно, что вблизи деревни Бутыни 687 обойдена, окружена и заключена в мешок людьми УПА большая группа советских русских, около 60 человек. Русские засели в траншее, так что людям УПА при недостатке тяжелого оружия стало невозможным уничтожить русских, даже взять в плен. Последние вступили в переговоры с людьми УПА с целью добиться свободного отхода, но люди УПА не пошли ни на какие условия и объяснили русским, что они будут расстреляны при любых условиях. Одновременно через связных было высказано мнение, что немецкие власти, особенно полиция, больше заинтересованы в УПА, которая по той же линии, как и немцы, борется с советскими...» (Арх. спр. № 372, т. 36, арк. 73-75).

В німецькому трофейному документі від 4.4.1944 р. зазначено, що до німецької влади в Сокалі звернулися з пропозиціями представники УПА про те, що «...они готовы отдать себя в распоряжение немцев при следующих условиях:

1)      Им должна быть разрешена борьба против большевистских и польских банд.

2)      Им необходимы вооружение и боеприпасы для приблизительно 4000 чел., которые им должен был поставить Вермахт. Их силы составляют сейчас около 800 человек, вооружённых карабинами...

Командиры банд сообщили, что они уже уничтожили группу в 30 человек и захватили много советских русских агентов, некоторых из них ликвидировали...» (Арх. спр. № 372, т. 36, арк. 99-101).

У документі від 8.4.1944 р. повідомлялось, що штурмбанфюрер СС Шлиптц 1-Ц (розвідвідділу) бойової групи інформував командування про те, що він «...из-за потребности расширения сети связистов вступил в связь с малыми группами - бандитами УПА, чтобы использовать их против советских банд и Красной Армии в разведке и диверсионных группах, первые попытки сопровождались успехом... В общем выдано с ведома служб Вермахта 70-80 винтовок, 4 пулемёта и около 10000 патронов...» (Арх. спр. № 372, т. 36, арк. 118-119. Переклад документа віддрукований російською мовою).направлены не к тому, чтобы работать во вред немецким интересам, а против дествующих на всем пространстве русских...акт

У документі - «кратком докладе о переговорах между офицерами УПА, организацией «Адлер» с одной стороны и оберлейтенантом Пютцер - с другой» повідомлялося, що 6.4.1944 р. під час переговорів «...с украинской стороны присутствовали высший украинский командир, которому среди других подчинены группы Бобрика, Перемышель, Полюканы, Бжезаны, Подъясы, и другие лица УПА (9 человек). Переговоры касались возможности сотрудничества и совместной борьбы против польских и большевистских банд и очень бы приветствовали, если бы с немецкой стороны, как например в районе Вислое, в их распоряжение были даны тяжёлые орудия. О деятельности банд в районе Злочев - Бобрика - Подъясы они сообщили о еврейской банде в Свирце, о польской банде в Висине и о русской банде в районе Подъясы...» (Арх. спр. № 372, т. 36, арк. 120-124. Переклад документа віддрукований російською мовою).направлены не к тому, чтобы работать во вред немецким интересам, а против дествующих на всем пространстве русских...акт
У квітні 1944 року на ім'я Головнокомандуючого німецької армії в Галичині надійшов лист від командира групи української повстанської армії «Охрима» з пропозицією «боротися проти більшовиків і звільняти область від Червоної армії». Ставився ряд умов, зокрема «...об освобождении из тюрьмы и возвращении на родину вождя украинцев и руководителя украинских организаций (ОУН) Степана Бандеры и всех политических заключённых, ...немецкие части поставляют согласно указаний их командования со своих складов для вооружения частей УПА: 10000 пулемётных лент, к ним 250 000 патронов, 200 скорострельных ружей марки «Кольт», к каждому по 4 диска патронов, 20 полевых орудий, 30 гранатомётов марки «Штокезнор», 10 зенитных пушек, 500 большевистских «финок» или немецких пулемётов-пистолетов, 500 бельгийских пистолетов, 10000 гранат, 100 мин и известное число снарядов для орудий и патронов для пистолетов...
Немецкие войска, управление и полиция не мешают нам в борьбе с элементами, которые сотрудничают или хотят сотрудничать с большевиками» (Арх. спр. № 372, т. 36, арк. 127-138. Переклад документа віддрукований російською мовою).направлены не к тому, чтобы работать во вред немецким интересам, а против дествующих на всем пространстве русских...акт
В інформації від 29.04.1944 р. повідомляється про зустріч 29 квітня представників німецького командування «с вожаками банды УПА», в ході якої вони «заявили о своём намерении постепенно отдать в распоряжение немцев членов УПА силой до одного батальона, которые, будучи снабжены заданиями немцев, могли бы проникать за линию советского - русского фронта. Там прежде всего должны были бы эти люди саботировать советско-русское снабжение фронта, уничтожать уполномоченных НКВД и вести разведывательную деятельность для немецкого Вермахта. Для последней цели УПА предоставит несколько приспособленных для этой цели радистов. Они поставили условия, чтобы отданные в распоряжение немцев люди из УПА были вооружены немцами и снабжены радиоустановками..» (Арх. спр. № 372, т. 36, арк. 173-174. Переклад документа віддрукований російською мовою).направлены не к тому, чтобы работать во вред немецким интересам, а против дествующих на всем пространстве русских...акт

В трофейному німецькому документі від 15 травня 1944 року, який був надісланий у Головне управління державної безпеки, а також в інші органи поліції і СД (в Берліні, Кракові, Львові) повідомляється про зв'язки УПА з німецькою окупаційною владою і стверджується: « ...со стороны УПА не предпринимается чего-либо против рейхсдойче... у них с немцами общий враг - большевизм. Они успешно борются с ним за советской линией фронта... Находившиеся в лесах части УПА препятствуют высадке большевистских парашютных десантов за немецкой линией фронта. УПА громит также большевистские банды...» (Арх. спр. № 372, т. 36, арк. 229-244. Переклад документа віддрукований російською мовою).направлены не к тому, чтобы работать во вред немецким интересам, а против дествующих на всем пространстве русских...акт
В німецькому  трофейному документі від 1.6.1944 р. також  повідомляється про попередні переговори між «двома вожаками УПА» і представниками поліції безпеки в Раві-Руської, де було зазначено: « УПА требует немедленного прекращения действий против УПА и ее подразделений.
а) УПА обязуется передавать полиции безопасности всех русских, равно как и других вражеских парашютистов.
б) УПА обязуется немедленно доставлять полиции безопасности все русские секретные шифры.
в) УПА обязуется немедленно сообщать полиции безопасности относительно стоянки или постоянного места пребывания русских или польских банд и бороться с этими бандами совместно с немецким Вермахтом или полицейскими подразделениями.
г) общий обмен пленными между УПА и полицией безопасности за исключением лиц, не принадлежащих к УПА.
д) УПА обязуется выдавать полиции безопасности всех дезертиров немецкого Вермахта, членов СС и стрелковой дивизии СС-Галиция...
УПА и полиция безопасности обязуются соблюдать в строгой тайне все сведения о переговорах...» (Арх. спр. № 372, т. 36, арк. 256-259. Переклад документа віддрукований російською мовою).
Про факти співробітництва з УПА у спільній боротьбі проти Червоної Армії і радянських партизан дав свідчення в 1946 р. на попередньому слідстві і в суді Лазарек Ю., який в період окупації України займав посаду референта ІІ відділу угруповання «Південь». Зокрема, він показав, що за вказівкою командування під час переговорів: « Мы пришли к соглашению о совместной борьбе с УПА против Советской власти, о снабжении УПА оружием, деньгами и другим. Мы договорились, что из Львова и из Кракова будем направлять в УПА оружие, а Криницкий (один из руководителей УПА) предложил его доставлять в Чёрный лес. В течение марта-апреля 1944г. из Львова через своего подчиненного направил в Чёрный лес три раза по две гружённых машины с оружием. Там было всего 15 тонн разного оружия... Приблизительное количество переданного УПА оружия с марта 1944 г. выражалось в 20 000 с лишним экземпляров» (Арх. спр. № 372, т. 38, арк. 318-340. У справі свідчення Лазарека  віддруковані російською мовою).
В архівних матеріалах містяться також інші численні документальні дані про факти співпраці УПА з німцями та про їх спільну збройну боротьбу проти Червоної Армії і радянських партизан.
Факти співпраці з німцями підтверджують також документи УПА. Так, в «Надзвичайному звіті» від 14.03.1944 р. зазначалося:
«Курінь УПА стаціонував в с. Черниця (Брідщина).
Почалися переговори...що німці не будуть стріляти до УПА, ні УПА до німців.
Німаки зараз видали 200 крісів, 2 міномети, 6 максимів, 20 лент, 2 легкі кулемети, 12 дисків, 32 000 амуніції, карти.
Німці в двох повітах: Злочів і Броди заборонили української поліції та всім своїм частинам зачіпати наші відділи та стріляти до них, якщо вони проходитимуть» (Арх. спр. № 376, т. 66, арк. 244).
Подібні угоди укладалися також з представниками війскових влад і спецслужб Румунії і Угорщини, союзників Німеччини. Як повідомлялось НКДБ УРСР Наркому іноземних справ УРСР і Наркомату державної безпеки СРСР 3 січня 1946 р., Центральний Провід ОУН  в жовтні 1943 р. через Семчишина і Павлишина-Лісовського зв'язався з керівниками румунського розвідувального центру в м.Одесі полковником Пержу і капітаном Аргіром. В ході переговорів була досягнута домовленість, що ОУН не буде вести роботи проти Румунії, а румуни погодились звільнити з в'язниці арештованих оунівців і надати допомогу УПА зброєю, боєприпасами і обмундируванням.
25 грудня 1943 р. в с. Дермане Мізоцького району Рівненської області відбулися переговори між делегацією ОУН на чолі з членом Центрального Проводу Логушем Омельяном і представниками командування окупаційної армії Угорщини. Угорці зобов'язались не чинити перепон УПА і допомагати ії зброєю, а оунівці обіцяли не проводити операцій проти мадьярів і надавати їм всебічну допомогу. Потім представники ОУН літаком були доставлені в Угорщину, де мали зустріч з начальником угорського Генштабу та рядом офіцерів вищого командного складу. В результаті була досягнута домовленість про сумісні дії проти СРСР, за що мадьяри зобов'язалисьнадати при необхідності можливість емігрувати керівникам ОУН в Угорщину.  (Арх. спр. № 372, т. 35, арк. 73-76).
З початком відступу німецьких війск з території західно-українських земель ОУН - УПА почали підготовку збройних формувань для диверсійної, терористичної і повстанської діяльності, створенню баз для зберігання продуктів харчування, одежі, зброї і боєприпасів, знищення партійних і радянських органів, командного складу Червоної Армії, працівників НКВС і міліції, ліквідації колгоспів і протидії мобілізації до лав Червоної Армії.
В архівному документі «Как проходили «выборы» в Верховный Совет СССР в западных областях т.н. Украинской ССР», надрукованому в оунівському збірнику «Ідея і чин» ч. 10 - 11, зазначено: «Революционная подпольная и повстанческая борьба на украинских землях ведется с начала захвата этих земель наступающими большевистскими армиями в 1944 году.
Размеры этой борьбы, в частности, вооруженной, мы постараемся иллюстрировать некоторыми данными. Так, например, только в октябре 1945 года на территории Станиславской области УПА провела 18 больших боёв ( с участием куреней и сотен), 41 малый бой, провела три нападения на 3 райцентра и одно нападение на областной центр - Станислав (31.10.1945г.).
В этих боях уничтожено 564 большевистских оккупанта, в т.ч. 26 офицеров и 538 рядовых, тяжело ранено 30 захватчиков, уничтожен первый секретарь по пропаганде, напрвленный республиканским центром в Западную Украину. Кроме того, убиты районный прокурор, секретарь РК ЛКСМУ, унижтожено 30 нефтепромыслов, две железные дороги, одна военная казарма, помещение всех большевистских учреждений в райцентре Делятин, пущены под откос три товарных поезда с награбленным на Украине зерном, уничтожено 17 автомашин, захвачено много оружия и другого имущества...
...На территории Стрийского района в течение ноября 1945 года УПА провела в селе Белычи Заричны один большой бой со сталинскими захватчиками, в котором уничтожено 30 большевиков, 19 ранено, а многие во время бегства утонули в реке Свича; проведены 3 засады, в результате которых уничтожены 12 работников МВД, в т.ч. один ст. лейтенант, разбросаны сотни революционных листовок и призывов...» (Арх. спр. № 372, т. 51, арк. 76-82. У справі знаходиться цей документ в перекладі російською мовою).
Сильну протидію ОУН і УПА здійснювали щодо колективізації в західних областях України. Так в документі командування УПА «Вказівки в роботі під час жнив» ( датований 23.06.1944 р.) містилися конкретні вимоги:
а) Нищіти транспорт.
б) Нищіти дороги і мости, якими возять збіжжя до державних збірних пунктів.
в) Нищіти державні елеватори, амбари, приймальні пункти... Зерно роздаємо селянам, якщо б хтось з колгоспників зі страху відмовлявся брати - змушувати.
г) Нищіти партійних заправил... Зобов'язувати голів, бригадирів, рахівників, комірників не переслідувати селян в розбиранні хліба.
д) Худобу і інше колгоспне майно пораздавати селянам.
е) Нищіти горюче і змазуючи матеріали». (Арх. спр. № 376, т. 61, арк. 46).
Якщо в 1945 -1946 рр. терористичні акти здійснювались в основному проти радянсько - партійного активу (загинуло 2434 осіб), співробітників НКВС - НКДБ ( 737 осіб) і війсковослужбовців (1675 осіб), то в 1947 -1949 рр.- проти голів сільских Рад ( 538 осіб), голів колгоспів ( 233 осіб), рядових колгоспників ( 371 осіб). (Арх. спр. № 372, т. 100, арк. 111).
У директивній вказівці проводу ОУН, яка була знайдена і вилучена у схроні керівника Олександрівського районного проводу «Сагайдачного», зазначалося: «...нужно:
а) сельскую администрацию из русских (с востока) как председателей сельсоветов, секретарей и т.д. и председателей колхозов - расстреливать.
б) сельскую администрацию из украинцев (с востока) - выслать после предупреждения, чтобы за двое суток убрались, если не послушают - расстреливать.
2. К вопросу вывезенных семейств в Сибирь организовать ответные акции.
а) Расстреливать русских районной администрации. Партийцев, комсомольцев - не взирая на их национальность.
б) Выгнать из сел учителей, врачей разного рода...с востока. Выслать после предупреждения, чтобы в течение 48 часов выбрались. Не послушают - расстреливать.
в) Не допустить, чтобы на места вывезенных семей в Сибирь осели москали, если осядут - жечь хаты, москалей расстреливать.
г) Подрывать курьерские поезда.
Во время акции нанести удар по гражданской агентуре - в каждом селе ликвидировать не менее 3 активных сексотов...
Эти акции п.1 и 2 начать 5 августа, а закончить как можно быстрее. Июль 1948 г.» (Арх. спр. № 372, т. 49, арк. 210-211. У справі копія документа перекладена російською мовою).
В ОУН, а також при Головному командуванні УПА був відділ «Служби безпеки» (СБ), який, будучи агентурно - розвідувальним підрозділом, виконував завдання:
- Протидія проникненню в ряди ОУН - УПА агентури органів НКВС - НКДБ, її викриття та ліквідація;
- Складання « чорних листів» - списків комуністів, комсомольців, радянських активістів для їх ліквідації;
- Підготовка груп «Служби безпеки» для виконання терористичних завдань.
В документі під назвою «Слідство», що має гриф « строго довірочно», вказані методи проведення слідства «Службою безпеки», зокрема: «побої, голод, погрози, випитування аж до втоми - це способи змушення до зложення правдивих зізнань» (Арх. спр. № 376, т. 49, арк. 75).
В іншому документі - інструкції для слідчіх СБ під назвою «Слідство і допит» зазначено: «...Конвеєр - це система тягла у слідстві... Ця система слідства має слідуючи способи:
1. Не давати людині спати. Брак сну впливає на моральну сторінку людини. Коли людина стало сидіть, при цьому дрімає і говорить, то щоб не спала, зливається її часто водою. Вона отверезує та дальше починає говорити.
2. Спосіб розчислення на час. Це є держання людини без сну 2, 3, 4, а то і більше днів... безсонність робить людину хворою, людина дістає привід.
3.  Спосіб биття людини. У такій стадії слідства биття доводить людину до краю. Тут наступає зворотний пункт зізнань у допитуємого...» (Арх. спр. № 376, т. 50, арк. 272).
За участю боївок СБ проводились так звані атентати (терористичні акти) щодо «неугодних людей». У спеціальному документі під назвою «Основні тактичні завдання», зазначалося: «...Кожного новака перед прийняттям в підпілля, випробувати його витривалість, бойовисть і посвяту шляхом атентатів. Не встановлювати виконувати атентат в строго визначених реченцях. Новаків належно підготувати і створити догідні умови для виконання завдань»  (Арх. спр. № 376, т. 49, арк. 411).
У документі ОУН під назвою « Друже Зов » від імені « Богуна », датованому вереснем 1946 року, даються настановлення боротьби підпільних груп, в першу чергу боївок «СБ», в мирний час, зокрема: «...необходимо уже сейчас приступить к солидной, основательной проверке всех членов организации и имеющих организационные связи. Прочистить: ячейки подрайонных проводов, районных, боёвки, кущевые провода, станичных, связных, курьеров и проч. Все, кто хотя бы один час находился в большевистских руках, которые имеют родственников, арестованных большевиками, которые скрывались самостоятельно или с другими, но не внушающими доверия, которые во время боя, налета или засады нелегально отлучались во время боя, всех не внушающих доверия людей из чужой местности, прошлого которых мы не знаем - подвергнуть острой проверке органами СБ.
Проверяйте людей даже пользующихся доверием, боевых и отважных. Добровольцам (выполнять атентат) тер.акт нужно давать два проверенных пистолета, гранаты, хороший нож и цианистый калий...
Не допускать организации комсомольских кружков. До остатка ликвидировать (разгромить) ястребков, комсомольские организации, клубы, земельные общины, колхозы, совхозы и прочие основы большевизма на наших землях.
До зимы уничтожить главных руководителей большевистских партийных банд и охран и разогнать всякую другую сталинскую галайстру» (Арх. спр. № 372, т. 49, арк. 213-214. У справі копія документа перекладена російською мовою).
У своїй діяльності учасники ОУН - УПА з метою дезорієнтації населення та органів правопорядку використовували форму війсковослужбовців Червоної Армії. Про такі факти свідчать численні фотокарточки цілих груп учасників ОУН - УПА, переодягнених у форму червоноармійців, вилучені при ліквідації боївок  (Арх. спр. № 372, т. 7, арк. 214-240).
В архівах Служби безпеки України та обласних управлінь містяться тисячі кримінальних справ минулих років про терористичні дії конкретних осіб, в котрих розкриваються жорстокі методи катувань і розправ бойовиків ОУН - УПА, які не лише вбивали, а й мучили свої жертви: відрубували їм руки, ноги, голови; вішали і задушували мотузками («удавками») чи колючим дротом; заколювали ножами і напівживих та живих скидали в криниці, під льод річок і засипали в ямах, спалювали тощо.
Ось декілька прикладів акцій учасників ОУН - УПА: «...В ночь на 30 сентября 1944 года бандиты ОУН совершили налёт на село Ляцке-Шляхетское, Тисменецкого района Станиславской области, в котором проживали граждане польской национальности. Бандиты почти полностью уничтожили жителей села, которых перед убийством подвергли зверским издевательствам, душили верёвками, ломали руки и ноги, отрезали уши, губы, выкалывали глаза, девушек и молодых женщин сначала насиловали, а затем отрезали им грудь и пристреливали. Жилые дома и надворные постройки подожгли.
В ночь на 14 ноября 1945 года оуновские бандиты совершили налёт на районный центр Пробижна, Тернопольской области, во время которого ими были разгромлены и сожжены здания райотдела НКВД, милиции, райисполкома, почты и радиоузла, райпотребсоюза со складами и магазинами, клуба, райвоенкомата и дома многих местных жителей и активистов. Бандиты убили 12 работников партийно-советского аппарата и 9 человек ранили.
27 февраля 1944 года банда численностью до 50 человек совершила налёт на село Люхча, Сарненского района Ровенской области, во время которого совершила убийство председателя сельсовета Рыбачек, его жены и 8 детей в возрасте от 4 до 8 лет, активиста Фалько, его жену и 2 дочерей и ряд семей других активистов за то, что они вели в селе работу по выполнению госпоставок и призыву в Советскую Армию.
28 апреля 1949 года в селе Слободка Джуринская Белобожницкого района Тернопольской области была зверски убита семья колхозника Коршняка за то, что он проговорился односельчанам о бандите, который по переселенческим документам прибыл из Польши на Украину.
Вот какую картину расправы над семьёй Коршняка нарисовал на следствии один из убийц - Гойда: «...В доме я увидел стоявшую возле печки жену Коршняка Антона - Коршняк Елену и прижавшегося к ней её семилетнего сына. Девочка лежала на кровати. Самого хозяина в доме не оказалось.
Увидев, что мы с ножами, Коршняк Елена начала кричать и просить нас не трогать их. За ней начал кричать и мальчик. Не обращая внимания на просьбы, я поднял нож и ударил им в лицо Коршняк, после чего она упала.
Остапив после меня нанёс ей ножом несколько ударов в голову. Схватив мальчика, я перерезал ему горло и бросил к матери. Лежавшая на кровати девочка поднялась и бросилась к матери. Я хотел ударить её ножом, но она отскочила и упала на кровать. Тогда я набросился на неё и перерезал ей горло и шею.
Жительница села Хохонив, Большевцовского района Станиславской области Мисюрак Ольга после назойливых требований главаря банды «Щура» вступить с ним в интимную связь, бежала в райцентр и осталась там на жительство. Узнав об этом, «Щур» со своей бандой 11 марта 1949 года ворвался в дом родных Мисюрак и всех их вырезал. Бандиты убили сестру Анну, 25 лет, которой разрезали живот и вытащили внутренности, сестру Анастасию, 18 лет, перерезали горло трёхлетнему брату и зарубили топором 60-летнюю мать. Этой бандой до её ликвидации было совершено до 30 таких зверских убийств.
В ночь на 18 февраля 1945 года бандиты совершили убийство 18 жителей села Новосилки и Щеглы Яворовского района, Львовской области, из них 9 женщин и 6 детей...
...Для большего устрашения населения бандиты очень часто совершали убийства в присутствии жителей сёл. Вот некоторые примеры их злодеяний:
...В июне 1947 года в Военный Трибунал по делу арестованной участницы ОУН Кухарчук вызывались в качестве свидетелей ряд жителей села Подлужное, Костопольского района, Ровенской области. На судебном заседании часть свидетелей, которым, как было потом установлено, угрожали бандиты, изменили свои показания или отказались от них вовсе, и только один свидетель - Петрика С. свои показания подтвердила полностью. После возвращения из суда Петрика была убита бандитами ОУН в присутствии односельчан, которым бандиты заявили, что так будет со всяким, кто станет выступать свидетелем в суде.
В июле 1947 года в суд по делу арестованного бандита ОУН Фомича были вызваны жители Дережнянского района Корнейчук и Шарапа. Они уличали Фомича в принадлежности к банде. По возвращении домой Корнейчук и Шарапа вместе со своими семьями были зверски убиты бандитами» (Арх. спр. № 372, т. 100, арк. 98-102).
Як видно з вироку від 21 березня 1952 р. по обвинуваченню слідчого «Служби безпеки» Журановського надрайонного проводу ОУН Леніва І.М., «...всего за время своего пребывания в банде украинских буржуазных националистов подсудимый Ленив лично сам убил, замучил и удушил различными способами около двухсот человек советских граждан - мужчин, женщин и стариков, а также присутствовал и принимал участие вместе с другими бандитами в убийстве свыше 50 человек советских граждан. С целью удушения советских людей подсудимый Ленив всегда носил в кармане верёвку...» (Архівна кримінальна справа  № 29064).
Подібних прикладів з кримінальних справ минулих років на учасників ОУН - УПА можна навести досить багато.
Підрозділами «Служби безпеки» ОУН - УПА за вказівками керівників Центрального проводу періодично здійснювалися «чистки» рядів у низових ланках з метою виявлення і ліквідації ненадійних учасників і агентури органів НКВС - НКДБ. Особливо жорстокі були «чистки» в 1945 - 1946 роках, під час яких загинули сотні оунівців.
З наближенням фронту до західноукраїнських земель керівники ОУН підготували документ «Інструкції до виконання» (січень 1944 р.). У ньому, зокрема, зазначалося:
«У відношенні до німців:
-                      Не допускати до збирання українського населення в його території (примусова евакуація, примусова мобілізація до війська і на роботи),
-                      Використати фронтовий хаос для масової ліквідації ворожих елементів, що ними в першій мірі є:
а) організовані члени більшовицького підпілля,
б) партизанські загони,
в) активні симпатики більшовиків,
г) полонені москалі, що активізуються політично,
д) польський провідний боєздатний елемент, що стане вислужником нової совітської окупації.
Всі ліквідаційні акти проводити як найбільше скритно» (Арх. спр. №376, т.28, арк. 34-37).
В «Інструкції» 1/44 ОУН від 11.08.1944 року під грифом «цілком таємно» даються конкретні вказівки, яку роботу необхідно здійснити «на территории, освободившейся от фронтовых действий и оставшейся в большевистском аду». Зокрема, пропонувалася:
«...2. Ликвидация сексотов всеми допустимыми методами (расстрел, повешение и даже четвертование с запиской на груди: «За соучастную работу с НКВД»)...но в этом надо придерживаться правды, ибо за невинные жертвы будут отвечать те, которые издадут приказ...
...9. Вести борьбу против мобилизации в Красную Армию... от мобилизации следует предостеречь в первую очередь опытный военнообученный элемент. Поэтому надо отправлять в леса тех членов, которые расконспирированы...
...13. к полякам установки и отношения остаются те же, что и до этого. Их следует считать соучастниками с красными как и раньше...
...Инструкцию письменно не передавать, а после проработки уничтожить».
(Фонд 2, опис 69, пор. №1, т.2, арк. 173-177. У справі копія виконана російською мовою).
Із-за відсутності конкретного обліку репресивних заходів, що здійснювались учасниками ОУН-УПА, та їх таємності, кількість загиблих в 1941-1943 рр. мирних громадян від рук оунівців встановити не виявилось можливим.
Терористичну діяльність бандерівців і створеної ними УПА засуджували навіть «мельниківці». Так, у їх листівці за листопад 1943 року зазначалося: «Мужі і жінки України! Мужньо і невстрашимо ставте чоло всяким терористичним спробам звести до авантюри визвольну боротьбу! Організуйте всюди боївки української народної оборони і не давайте себе ограбити т. зв. «Українській Повстанчій Армії»... Дайте відсіч всяким спробам змарнувати безплідни партизанці свою кров, кров своїх синів і батьків! Велика мобілізація до УПА - це політичне і військове безглуздя...
Відсіч братовбивцям! Бандерівець, що стріляє українців - це бандит і агент Москви, але не український революціонер!...» (Арх. спр. №376, т.9, арк. 1).
У своєму відкритому зверненні «Ко всем членам рукододства Организации Украинских Националистов под руководством Степана Бандеры», надрукованому у газеті УНРА «Оборона України», командуючий УНРА Тарас Бульба - Боровець писав: «...Послать это открытое письмо меня заставила ваша работа в области, которая входит в такую стадию, когда до братоубийственной войны остается только шаг.
Об этом говорят ваши руководители... Они откровенно заявляют, что для достижения своей партийной диктатуры не остановятся перед тем, чтобы начать братоубийственную войну, если бы она стоила украинскому народу даже не сотни - миллионы жертв.
Исходя из этого, я разрешаю себе спросить вас - за что вы боретесь? За Украину или за ОУН? За Украинское государство или за диктатуру в этом государстве? За украинский народ или только за свою партию?» (Збірник 1, арх. 403, арк. 13. У справі копія документа віддрукована російською мовою).
Після розгрому фашистської Німеччини керівники ОУН, які знаходилися на території західної Німеччини, прийняли активні заходи щодо налагодження контактів з представниками американського і англійського війскового командування і відповідних спецслужб. Цей вибір оунівського керівництва. як вбачається з архівних матеріалів, пояснюється тим, що воно зробило ставку на третю світову війну між Англією і США з одного боку та СРСР - з іншого, як умову виконання своїх планів. Так, в документі «Як розуміти концепцію власних сил у нашій національно - визвольній боротьбі» зазначено: « Ми розцінюємо третю світову війну як можливість заіснування сприятливої нагоди здобуттю визволення, а не допоміжний чинник, який полегшить нам нашу визвольну боротьбу» (Арх. спр. №372, т. 11, арк. 14).
           Ще в липні 1945 р. представники оунівської еміграції В.Мудрий, Р.Ільницький і І.Гриньох відвідали головну квартиру Ейзенхауера і намагалися домовитися про умови, за яких націоналістична еміграція мала б отримати допомогу у боротьбі проти СРСР. Переговори закінчилися восени 1945 року. Їх результатом стало те, що американці і англійці погодилися надавати всебічну підтримку ОУН, одночасно запропонувавши всю діяльність проводити від імені УГВР. Це обумовлювалось тим, що ОУН скомпроментувало себе зв'язками з німцями  (Арх. спр. №372, т. 42, арк. 326).
Представниками американської і англійської спецслужб були складені відповідні «питальники», які передавалися для виконання в підрозділи ОУН - УПА на західноукраїнських землях - без вказівки для кого ведеться така робота.
На території Західної Німеччини закордонний Провід ОУН організував спеціальні школи, де учасники ОУН вели підготовку для проведення шпигунської роботи на території Української РСР і Польської республіки.
У березні 1948 р. в м. Мюнхені в приміщенні німецької школи по вул. Фіріхштрассе, 53, було підготовлено 11 учасників ОУН. Вони навчалися прийомам і методам збирання розвідувальних даних, конспірації, фотографування військових об'єктів, репродукції документів тощо.
У липні 1948 р. закордонним Проводом ОУН в цьому ж приміщенні була організована школа для підготовки розвідників - радистів. Зачислені в цю школу 8 учасників вивчали прийом і передачу радіограм, шифри і коди. У грудні 1948 р. один із розвідників «Степовий» із школи вибув, в 1950 р. був доставлений англійцями літаком до Берліну, звідки нелегально через радянську зону окупації прибув у Польщу.
Керівники закордонного центру в 1949 р. встановили зв'язок з співробітниками «Інтеллідженс сервіс», в розпорядження яких керівник розвідки закордонного Проводу ОУН Під гайний у січні 1950 р. направив 4 учасників ОУН, які пройшли підготовку розвідників - радистів у Міттенвальде. Співробітник англійської розвідки під псевдонімом «Онколь» організував їх навчання в приміщенні, яке належало англійської війскової адміністрації в с. Ляге (19 км. від м. Херфорда).
В той же час закордонний центр ОУН на території табору для переміщенних осіб в Ляйбгайме організував підготовку своїх емісарів. Після її закінчення декілька осіб були направлені в розпорядження англійської розвідки, яка комплектувала групи для закидання в СРСР. Безпосередньо перед виходом на завдання англійці дали вивчити кожному учаснику розвідгрупи « Обращение Бюро западного секретариата АБН к бойцам УПА и проводу ОУН на Украине», в якому був викладений перелік відомостей розвідувального характеру про Радянський Союз, інтересуючих нібито АБН, а в дійсності англійську розвідку.
Маючи копії англійських шифрувальних блокнотів і графік роботи радистів, закордонний центр ОУН мав можливість без відома англійської розвідки прймати і розшифровувати шифротелеграми від розвід групи.
В ніч на 15 травня 1950 р. підготовлена група під керівництвом «Чабана» перейшла нелегально кордон Німеччини, пройшла через Чехословаччину і 5 травня 1950 р. прибула до Польщі. Звідки керівник ОУН у Польщі «Зенон» відправив на території України для встановлення зв'язку з Центральним Проводом ОУН групу під керівництвом емісара закордонного центру ОУН «Пімсти».
Група «Ворона», підготовлена англійською розвідкою, мала завдання нелегально вийти на територію Польщі, звідки перебратися на західні землі України, де в контакті з керівництвом ОУН - УПА організувати збір шпигунських відомостей. Проте на кордоні Німеччини і Чехословаччини в сутичці з чеськими прикордонниками група була частково ліквідована і від виконання кінцевого завдання відмовилася.
У м. Бінде по вул. Гайдкамштрассе англійці в 1950 р. організували навчання 4 радистів із членів ОУН, які по закінченню були включені до розвідувальної групи ( керівник «Бурлака»). Переправу цієї групи через чехословацький кордон проводили представники закордонного Проводу ОУН. У кінці жовтня 1950 р. група прибула до Польщі і встановила зв'язок з керівником ОУН «Зеноном».
У березні 1951 р. закордонний центр ОУН знову передав англійській розвідці своїх людей, які пройшли попередню підготовку в школі емісарів ОУН в Мюнхені і звідки відправлені на навчання до Лондону. Їх навчанням керував співробітник «Інтеллідженс сервіс», що мав псевдонім «майор Террі». Кожен із вивчених агентів після прибуття на територію України чи Польщі повинен був легалізуватися і створити декілька резидентур ( по 3-4 особи) для проведення шпигунства. Після підготовки і навчання стрибків з парашутом вони були розбиті на 3 групи - «Сокіл» (4 чоловіки), «Модді» (6 чоловік) і «Доллі» (5 чоловік). Емісари ОУН перед закиданням зустрічались в Лондоні з Степаном Бандерою і його заступником Ярославом Стецько, і отримали від них інструктаж.
В ніч на 15 травня 1951 р. з англійських літаків вказані групи були викинуті на парашутах: («Модді» і «Доллі» - на територію СРСР, «Сокіл» - в Польщі) (Арх. спр. №372, т. 43, арк. 13-47).
В архівних матеріалах є дані про те, що англійська і американська розвідки прагнули перебудувати націоналістичне підпілля, зорієнтувавши всі низові ланки на збір розвідувальних даних про воєнно - політичний потенціал СРСР.
Так, заарештований в 1948 р. один з емісарів Центрального Проводу ОУН, агент американської розвідки, на слідстві показав: «С американской разведкой я сотрудничал с согласия Центрального Провода ОУН с конца 1946 г. Основное задание, данное мне американской разведкой и Центральным Проводом ОУН, сводилось к перестройке всей работы ОУН на Украине, к коренному изменению и дальнейшему продолжению её в контакте с американскими разведорганами в их интересах. В этих целях я должен был передать установки Шухевичу о необходимости создания новых центров и пунктов проведения широкой разведывательной и подрывной работы внутри Советского Союза, организации переправ и легализации засылаемых из-за кордона эмисаров и агентов американской разведки, для чего необходимо приступить к приобретению документов, паспортов, разных справок и т.д... В моей подготовке для этой миссии приняли активное участие, кроме представителя американской разведки майора Маккольма, также Степан Бандера, Ярослав Стецько и референт пропаганды Центрального Провода Антонович» (Арх. спр. № 372, т. 42, арк. 334-335. Документ віддрукований російською мовою).
В ніч на 31 травня 1951 р. на стику Станіславської і Дрогобицької областей з літака були скинуті 4 парашутиста. З показів полоненного емісара ( троє інших були вбиті під час проведення чекістсько - війскової операції ) вбачається, що парашутисти закінчили американську розвідувально - диверсійну школу і були направлені в Україну з завданням перебудування оунівського підпілля стосовно посилення шпигунської роботи на користь США (Арх. спр. № 372, т. 42, арк. 338-339).
Наприкінці 40-х початку 50-х років підпілля ОУН зазнало значних людських втрат. Його поповнення майже не здійснювалося. Перед керівництвом проводу ОУН - б стала проблема збереження залишків підпілля, особливо керівних кадрів, створення легальних, не оформлених організаційно груп, виховання молодих «революціонерів» із числа старшокласників і студентської молоді. а також розповсюджування своїх ідей, як на всю Україну, так і на Білорусію та Литву.
На нараді членів Центрального проводу ОУН, що відбувся літом 1948 р. в Ілозівському лісі Миколаївського району Дрогобицької області, перед керівниками нижчих ланок ОУН були поставлені такі завдання: «Во что бы то ни стало сохранить уцелевшие оуновские кадры, свести до минимума боевые действия, усилить конспирацию, националистическую закалку и переключить кадры ОУН, главным образом, на организационную и пропагандистскую работу.
Усилить работу по созданию новых и укреплению существующих легальных звеньев ОУН среди молодёжи и прежде всего, учащейся молодёжи» (Арх. спр. № 372, т. 28, арк. 285. Документ у справі віддрукований російською мовою).
Рішення цих завдань викладено в програмах, що зашифровані назви:
-                      «Дажбог» - збереження підпілля і по можливості його поповнення перевіреними та ідейно-вихованими молодими кадрами;
-                      «Олег» - виховання в легальних умовах молодих кадрів з метою подальшого їх використання в підпіллі або легально як носіїв національно-свідомої ідеї;
-                      «Орлик» - розповсюдження ідей ОУН серед населення східних областей України.
Виконуючи програми, керівники різних рівнів підпілля в західних областях України давали вказівки своїм підлеглим змінити форму боротьби, а саме: посилити конспіративність в роботі, зменшити активну бойову діяльність (здійснення терактів, нападів на колгоспи, радгоспи, сільради тощо), припинити відкрите поширення націоналістичної літератури та листівок. Розрахунок був на збереження існуючих підпільних ланок, щоб зменшити активність операцій з боку органів НКВС-НКДБ.
Також змінилось відношення до організаторів та керівників колгоспів, комсомольців, членів компартії, яких вже не знищували як політичних ворогів. Навпаки, легальним членам ОУН було рекомендовано вступати до комсомолу, компартії, колгоспів, вищих навчальних закладів, служити в Радянській Армії та поступати у військові училища, органи НКВС-НКДБ з тим, щоб зберегти на майбутнє надійні кадри і дати їм змогу зайняти відповідне місце в суспільстві, у тому числі в органах Радянської влади, структурах КПРС, правоохоронних та інших органах.
Зазначене підтверджується вилученим листуванням між керівниками крайових проводів з членами Центрального Проводу ОУН-б і їх вказівок підлеглим структурам щодо виконання цих програм.
Так, провідник Крайового Проводу ОУН «ПЗУЗ» (Північно-Західні Українські Землі) «Орлан» у листі до Центрального Проводу ОУН охарактеризував стан підпілля в квітні 1949 року таким чином: «...В связи с большими потерями руководящих и низовых кадров ОУН на «ПЗУЗ» и таким малым ростом (в сравнении с потерями) равновесие и силы ОУН на «ПЗУЗ», вследствие вышеуказанного, значительно пошатнулись. Мы должны остановиться над вопросом сохранения организации на «ПЗУЗ», иначе, если взять состояние кадров на сегодняшний день на «ПЗУЗ», то оно на границе ликвидации... Кроме причин, влекущих к гибели революционеров, нам необходимо выискивать причины, почему такой малый рост в организации. Это мы найдём в основе изучения и проверки приказов и инструкций, которые изданы на территории до сего времени и как-то не реализованы кадрами ОУН на «ПЗУЗ».
Я считаю, что в значительной мере, наряду с недостаточной подготовкой и недостатками кадров (на такую колоссальную территорию) было и то, что подпольщики были перегружены технической второстепенной работой, как связь, хозяйство, составление отчётов, работа пунктов, разные заготовительные, хозяйственные и противоколхозные акции СБ и т.д. Кроме того, трата времени на второстепенную работу вызвала «нажим» со стороны большевиков, что в результате приносит потери в людях, мешает вообще организационной работе.
Из этого следует, что на «ПЗУЗ» необходимо все оставить на второй план и заниматься в основном (пока еще есть кому) воспитанием подпольных кадров и выращиванием революционных кадров ОУН из народных масс» (Арх. спр. №372, т. 28, арк. 68-70. В справі копія документа віддрукована російською мовою).
У брошурі П. Полтави «Про наш план боротьби за визволення України в теперішній обстановці» (віддрукована в типографії ОУН «Воля народам» у квітні 1950 р.) зазначається: «...починаючи від 1946 року, український визвольний революційний рух в СРСР почав переходити від форм широкої повстанської боротьби до форм боротьби глибоко підпільної. Практично ця зміна тактики виявилася передовсім в такому:
1) поступово, відповідно до обстановки та до потреб в окремих районах, розформовувано відділи УПА, а їхніх учасників, командирів і бійців включувано в рамки підпілля, до підпільної сітки;
2) весь побут підпілля, а теж його роботу, глибоко законспіровувано;
3) в протилежність до того, як це воно було в період широких дій УПА (головна мета цих дій не дати ворогові розтягнути його владу поза обл. - та райцентри), тепер на перший план висунено політично-пропагандивну та політично-організаторську роботу. В теперішній момент основною формою боротьби українського визвольно-революційного руху в СРСР є зброне підпілля». (Арх. спр. №372, т. 28, арк. 192).
Згідно вказівки Центрального Проводу ОУН-б в першій половині 50-х років терористична діяльність нелегальних структур українських націоналістів в Україні стала поступово припинятись. До кінця 1955 р. практично перестали фіксуватися терористичні прояви з боку учасників ОУН.
Як вбачається із архівних документів НКДБ-МДБ-КГБ УРСР, за 1944-1953 роки, тобто до моменту повної ліквідації націоналістичного підпілля і його озброєних формувань, учасниками ОУН-УПА в західних областях України здійснено: терористичних актів - 4907; диверсійних - 195; нападів та роззброєнь груп охорони громадського порядку - 457; нападів та підпалів колгоспів, радгоспів, МТС - 325; напади на сільради і клуби - 320; озброєних пограбувань - 359; інших проявів - 1126.
В результаті цих проявів було вбито або забрано в ліс бойовиками ОУН-УПА 2662 працівника радянсько-партійного активу, 582 голови сільських рад, 262 голови колгоспів, 446 колгоспників, 839 працівників держбезбеки, 473 працівники міліції, 1525 бійців груп охорони громадського порядку, 187 військовослужбовців, 933 службовців, 12839 інших громадян. Всього загинуло 22430 чоловік. При цьому слід ураховувати, що в 1944-1945 рр. не всі терористичні та інші прояви, а також кількість жертв фіксувалися органами НКВС-НКДБ в зв'язку з контролем ОУН-УПА значних територій в західному регіоні України (Арх. спр. №372, т. 100, арк. 109-111). ( Необходимое уточнение. Данные о количестве погибших от рук ОУН - УПА после освобождения Западной Украины указаны в данной справке только на основании материалов, хранящихся в центральном и областных архивах СБУ, без учёта  материалов других архивов Украины.  Анализ, проведенный проф. В.Масловским ( также не полный, так как отсутствуют общие данные по всем сёлам, районам и областям)   показывает, что только в послевоенные (1944 -1952) годы от рук вооружённых формирований УПА, «службы безпекы» ОУН и вооружённого подполья ОУН погибло около 90 тысяч мирных граждан, и 25 тысяч военнослужащих, представителей органов безопасности и пограничников. Если же учитывать период оккупации, то количество жертв будет на порядок больше. От рук украинских националистов только одних поляков погибло около 200-220 тысяч( 60-70 тысяч на Волыни и 140-150 тысяч в Галиции ). Всего же за годы трёхлетней оккупации в западных областях Украини гитлеровцы с активноюй помощью украинских националистов (или непосередственно силами ОУН - УПА) уничтожили более двух миллионов граждан. см. В.Масловский С кем и против кого воевали украинские националисты в годы Второй мировой войны. - Новоросс ).
До кінця 1945 року органами внутрішніх справ і держбезпеки республіки використовувалось 150 спецгруп, до складу яких входило біля 1800 чоловік. (Арх. спр. №372, т. 101, арк. 139). На період 20 лютого 1950 р. залишилося 19 таких груп кількістю 130 ч. (Арх. спр. №372, т. 84, арк. 10).
Узагальнених даних щодо діяльності спецгруп немає. В архівних матеріалах є лише окремі відомості стосовно цього питання. Зокрема, за станом на 1 липня 1945 р. спецгрупами ліквідовано 1980 учасників підпілля, захоплено живими 1142. Вилучено більше 1000 одиниць зброї. (Арх. спр. №372, т. 82, арк. 102-103).
В діяльності окремих спецгруп, як вбачається з архівних матеріалів, мали місце протиправні дії. Так учасники спецгрупи Острозького равідділу МДБ Рівненської області (3 чол.) протягом зими 1947-1948 рр. грабували місцевих жителів, забирали в них гроші, особисті речі та харчі. Стосовно таких фактів міністерством проводилися спеціальні розслідування, винні були притягнуті до суду. У квітні 1945 р. спецгрупи при міських та районних органах МДБ були розформовані і застосування їх в подальшому заборонялося (Арх. спр. №372, т. 83, арк. 279-281).
В цей же період з санкції керівництва республіки органами МВС- МДБ почали створюватися винищувальні батальйони і групи сприяння їм. Керували ними офіцери органів МВС, на озброєнні вони мали гвинтівки, автомати, кулемети, гранати. Створенням таких підрозділів переслідувалася мета - втягнути населення західних областей в активну боротьбу з озброєнним оунівським підпіллям. Спочатку до цих формувань залучалися і громадяни польської національності, як потерпілі від ОУН-УПА. Згодом українці стали основним контингентом винищувальних батальйонів, які були укомплектовані за рахунок колишніх партизан та громадян, що потерпіли від рук оунівців. До середини 1945 р. винищувальні батальйони не становили структурно-оформлену бойову силу і використовувалися переважно для охорони сіл та райцентрів.
З архівних документів вбачається, що за станом на  5 червня 1945 р. в західних областях було 212 винищувальних батальйонів ( біля 29 тисяч чоловік). До кінця року нараховувалося 1500 батальйонів ( біля 39 тисяч чоловік) (Арх. спр. №372, т. 97, арк. 251, т. 100, арк. 65).
18 квітня 1946 р. ЦК КП(б)У прийняв рішення «Про посилення політичної роботи, підвищення більшовицької пильності і бойової виучки у винищувальних батальйонах». У лютому 1947 р.  винищувальні батальйони були передані з органів МВС в органи МДБ. Їх функції регламентувалися вказівкою МДБ УРСР від 14.05.1947 р. № 48, де передбачалося створення груп бійців винищувальних батальйонів також у всіх колгоспах для їх охорони і збройєної відсічі від нападів учасників підпілля ОУН. У кожному районі створювався окремий батальйон з підлеглими групами в селах.
У подальшому, в зв'язку із зміною обстановки в західних областях України, ліквідацією великих формувань УПА  та масовою колективізацією сільского господарства, функції винищувальних батальйонів були змінені. Починаючи з липня 1948 р., вони були реорганізовані в групи охорони громадського порядку з завданням охорони колгоспів, радгоспів, МТС і населених пунктів. Практично на початок 1950 року у всіх колгоспах західних областей були такі групи.
Із звітних архівних матеріалів вбачається, що в 1944 - 1945 роках бійцями винищувальних батальйонів було ліквідовано до 10 тисяч учасників підпілля ОУН. За 1949 рік та перше півріччя 1950 року було ліквідовано 265 учасників підпілля і затримано 261 чоловік. Втрати бійців винищувальних батальйонів з 1944 року по 1953 рік склали 1525 чоловік (Арх. спр. №372, т. 98,  арк. 1).
На початок 1954 р. в зв'язку з ліквідацією ОУН - УПА в західних областях України відпала необхідність мати зазначені групи охорони громадського порядку (Арх. спр. №372, т. 103,  арк. 20-29).
Одним із заходів у боротьбі з націоналистичним підпіллям було виселення сімей учасників ОУН - УПА за межі України. Вказівкою НКВС СРСР від 31 березня 1944 року № 122 органам НКВС та НКДБ республіки наказувалося: «...Всех совершеннолетних членов семей осуждённых оуновцев, а также активных повстанцев как арестованных, так и убитых при столкновениях - ссылать в отдалённые районы Красноярского края, Омской, Новосибирской и Иркутской областей, а их имущество конфисковывать» (Фонд 2, опис 103, пор. № 2, арк. 4).
13 серпня 1947 року Політбюро ЦК ВКП(б) прийняло рішення П 59/123 про виселення сімей активних оунівців в віддалени райони, на підставі якого були видані відповідні відомчі нормативні акти та інструкції про порядок здійснення цих заходів.
Як вбачається з архівних матеріалів, в період з 1944 до 1955 року з території західних областей України були виселені у віддалені райони СРСР 65 906 сімей ( 203 662 чол.) учасників ОУН - УПА (Фонд 2, опис 31, пор. № 3, арк. 5, опис 103, арк. 1-5, 11-12 )  (Арх. спр. №372, т. 100,  арк. 205).
Одночасно в роботі з рядовими учасниками ОУН - УПА органами НКВС - НКДБ активно використовувався метод переконання на підставі виданих у 1945 р. і наступних роках звернень Президії Верховної Ради, Ради Народних Комисарів УРСР і ЦК КП(б)У до робітників, селян та інтелігенції західних областей України, які закликали учасників ОУН - УПА до припинення збройної боротьби з Радянською владою та явки з повинною. Не дивлячись на погрози з боку «СБ» ОУН - УПА, в 1944-1945 рр. прийшли з повинною 76 742 учасники ОУН - УПА та їх посібники. (Фонд 2, опис 88, пор. № 29;  арх. спр. №372, т. 74,  арк. 162; т. 100, арк. 73).
Згідно вказівок Центрального Проводу ОУН-б від початку 50-х років поступово розпочала згортатися діяльність нелегальних ланок українських націоналістів на території західних областей України. Як свідчать архівні матеріали, органами МДБ республіки були захоплені живими останні члени Центрального Проводу ОУН-б, які знаходилися на території Україні: Галас В.М. (липень 1953 р.) і Кук В.С. (травень 1954 р.), а до кінця 1955 року були розшукані, захоплені живими або зліквідовані всі інші керівні структури та озброєні групи.
Всього за період 1944-1955 рр., як вбачається з архівних матеріалів, в процесі здійснення правоохоронними органами взаємодії з частинами радянської армії і місцевими підрозділами охорони громадського порядку заходів по боротьбі з тероризмом та іншими антидержавними проявами з боку націоналістів, було вбито 153 262 і заарештовано 103 828 учасників ОУН - УПА та їх помічників, в тому числі більше 7 800 членів Центрального, крайових, обласних, окружних  надрайонних та районних проводів, керівників округів і груп ОУН, «служби безпеки», а також «курінів» і «сотень» УПА.
При цьому було вилучено один літак, дві бронемашини, 61 артилерійська гармата, 595 мінометів, 77 вогнеметів, 358 протитанкових рушниць, 844 станкових і 8 327 ручних кулеметів, біля 26 тисяч автоматів, більше 72 тисяч гвинтівок і 22 тисяч пистолетів, більше  100 тисяч гранат, 80 тисяч мін і снарядів, більше 12 мільйонів патронів. Розшукано і вилучено більше 100 типографій з друкарською технікою, більше 300 радіопередачів, 18 автомобілів і мотоциклів, виявлена значна кількість складів з продуктами харчування та сховищ націоналістичної літератури (Арх. спр. №372, т. 74,  арк. 159-160; т. 100, арк. 73-75 ).

В трофейному німецькому документі від 15 травня 1944 року, який був надісланий у Головне управління державної безпеки, а також в інші органи поліції і СД (в Берліні, Кракові, Львові) повідомляється про зв'язки УПА з німецькою окупаційною владою і стверджується: « ...со стороны УПА не предпринимается чего-либо против рейхсдойче... у них с немцами общий враг - большевизм. Они успешно борются с ним за советской линией фронта... Находившиеся в лесах части УПА препятствуют высадке большевистских парашютных десантов за немецкой линией фронта. УПА громит также большевистские банды...» (Арх. спр. № 372, т. 36, арк. 229-244. Переклад документа віддрукований російською мовою).направлены не к тому, чтобы работать во вред немецким интересам, а против дествующих на всем пространстве русских...акт
В німецькому  трофейному документі від 1.6.1944 р. також  повідомляється про попередні переговори між «двома вожаками УПА» і представниками поліції безпеки в Раві-Руської, де було зазначено: « УПА требует немедленного прекращения действий против УПА и ее подразделений.
а) УПА обязуется передавать полиции безопасности всех русских, равно как и других вражеских парашютистов.
б) УПА обязуется немедленно доставлять полиции безопасности все русские секретные шифры.
в) УПА обязуется немедленно сообщать полиции безопасности относительно стоянки или постоянного места пребывания русских или польских банд и бороться с этими бандами совместно с немецким Вермахтом или полицейскими подразделениями.
г) общий обмен пленными между УПА и полицией безопасности за исключением лиц, не принадлежащих к УПА.
д) УПА обязуется выдавать полиции безопасности всех дезертиров немецкого Вермахта, членов СС и стрелковой дивизии СС-Галиция...
УПА и полиция безопасности обязуются соблюдать в строгой тайне все сведения о переговорах...» (Арх. спр. № 372, т. 36, арк. 256-259. Переклад документа віддрукований російською мовою).
Про факти співробітництва з УПА у спільній боротьбі проти Червоної Армії і радянських партизан дав свідчення в 1946 р. на попередньому слідстві і в суді Лазарек Ю., який в період окупації України займав посаду референта ІІ відділу угруповання «Південь». Зокрема, він показав, що за вказівкою командування під час переговорів: « Мы пришли к соглашению о совместной борьбе с УПА против Советской власти, о снабжении УПА оружием, деньгами и другим. Мы договорились, что из Львова и из Кракова будем направлять в УПА оружие, а Криницкий (один из руководителей УПА) предложил его доставлять в Чёрный лес. В течение марта-апреля 1944г. из Львова через своего подчиненного направил в Чёрный лес три раза по две гружённых машины с оружием. Там было всего 15 тонн разного оружия... Приблизительное количество переданного УПА оружия с марта 1944 г. выражалось в 20 000 с лишним экземпляров» (Арх. спр. № 372, т. 38, арк. 318-340. У справі свідчення Лазарека  віддруковані російською мовою).
В архівних матеріалах містяться також інші численні документальні дані про факти співпраці УПА з німцями та про їх спільну збройну боротьбу проти Червоної Армії і радянських партизан.
Факти співпраці з німцями підтверджують також документи УПА. Так, в «Надзвичайному звіті» від 14.03.1944 р. зазначалося:
«Курінь УПА стаціонував в с. Черниця (Брідщина).
Почалися переговори...що німці не будуть стріляти до УПА, ні УПА до німців.
Німаки зараз видали 200 крісів, 2 міномети, 6 максимів, 20 лент, 2 легкі кулемети, 12 дисків, 32 000 амуніції, карти.
Німці в двох повітах: Злочів і Броди заборонили української поліції та всім своїм частинам зачіпати наші відділи та стріляти до них, якщо вони проходитимуть» (Арх. спр. № 376, т. 66, арк. 244).
Подібні угоди укладалися також з представниками війскових влад і спецслужб Румунії і Угорщини, союзників Німеччини. Як повідомлялось НКДБ УРСР Наркому іноземних справ УРСР і Наркомату державної безпеки СРСР 3 січня 1946 р., Центральний Провід ОУН  в жовтні 1943 р. через Семчишина і Павлишина-Лісовського зв'язався з керівниками румунського розвідувального центру в м.Одесі полковником Пержу і капітаном Аргіром. В ході переговорів була досягнута домовленість, що ОУН не буде вести роботи проти Румунії, а румуни погодились звільнити з в'язниці арештованих оунівців і надати допомогу УПА зброєю, боєприпасами і обмундируванням.
25 грудня 1943 р. в с. Дермане Мізоцького району Рівненської області відбулися переговори між делегацією ОУН на чолі з членом Центрального Проводу Логушем Омельяном і представниками командування окупаційної армії Угорщини. Угорці зобов'язались не чинити перепон УПА і допомагати ії зброєю, а оунівці обіцяли не проводити операцій проти мадьярів і надавати їм всебічну допомогу. Потім представники ОУН літаком були доставлені в Угорщину, де мали зустріч з начальником угорського Генштабу та рядом офіцерів вищого командного складу. В результаті була досягнута домовленість про сумісні дії проти СРСР, за що мадьяри зобов'язалисьнадати при необхідності можливість емігрувати керівникам ОУН в Угорщину.  (Арх. спр. № 372, т. 35, арк. 73-76).
З початком відступу німецьких війск з території західно-українських земель ОУН - УПА почали підготовку збройних формувань для диверсійної, терористичної і повстанської діяльності, створенню баз для зберігання продуктів харчування, одежі, зброї і боєприпасів, знищення партійних і радянських органів, командного складу Червоної Армії, працівників НКВС і міліції, ліквідації колгоспів і протидії мобілізації до лав Червоної Армії.
В архівному документі «Как проходили «выборы» в Верховный Совет СССР в западных областях т.н. Украинской ССР», надрукованому в оунівському збірнику «Ідея і чин» ч. 10 - 11, зазначено: «Революционная подпольная и повстанческая борьба на украинских землях ведется с начала захвата этих земель наступающими большевистскими армиями в 1944 году.
Размеры этой борьбы, в частности, вооруженной, мы постараемся иллюстрировать некоторыми данными. Так, например, только в октябре 1945 года на территории Станиславской области УПА провела 18 больших боёв ( с участием куреней и сотен), 41 малый бой, провела три нападения на 3 райцентра и одно нападение на областной центр - Станислав (31.10.1945г.).
В этих боях уничтожено 564 большевистских оккупанта, в т.ч. 26 офицеров и 538 рядовых, тяжело ранено 30 захватчиков, уничтожен первый секретарь по пропаганде, напрвленный республиканским центром в Западную Украину. Кроме того, убиты районный прокурор, секретарь РК ЛКСМУ, унижтожено 30 нефтепромыслов, две железные дороги, одна военная казарма, помещение всех большевистских учреждений в райцентре Делятин, пущены под откос три товарных поезда с награбленным на Украине зерном, уничтожено 17 автомашин, захвачено много оружия и другого имущества...
...На территории Стрийского района в течение ноября 1945 года УПА провела в селе Белычи Заричны один большой бой со сталинскими захватчиками, в котором уничтожено 30 большевиков, 19 ранено, а многие во время бегства утонули в реке Свича; проведены 3 засады, в результате которых уничтожены 12 работников МВД, в т.ч. один ст. лейтенант, разбросаны сотни революционных листовок и призывов...» (Арх. спр. № 372, т. 51, арк. 76-82. У справі знаходиться цей документ в перекладі російською мовою).
Сильну протидію ОУН і УПА здійснювали щодо колективізації в західних областях України. Так в документі командування УПА «Вказівки в роботі під час жнив» ( датований 23.06.1944 р.) містилися конкретні вимоги:
а) Нищіти транспорт.
б) Нищіти дороги і мости, якими возять збіжжя до державних збірних пунктів.
в) Нищіти державні елеватори, амбари, приймальні пункти... Зерно роздаємо селянам, якщо б хтось з колгоспників зі страху відмовлявся брати - змушувати.
г) Нищіти партійних заправил... Зобов'язувати голів, бригадирів, рахівників, комірників не переслідувати селян в розбиранні хліба.
д) Худобу і інше колгоспне майно пораздавати селянам.
е) Нищіти горюче і змазуючи матеріали». (Арх. спр. № 376, т. 61, арк. 46).
Якщо в 1945 -1946 рр. терористичні акти здійснювались в основному проти радянсько - партійного активу (загинуло 2434 осіб), співробітників НКВС - НКДБ ( 737 осіб) і війсковослужбовців (1675 осіб), то в 1947 -1949 рр.- проти голів сільских Рад ( 538 осіб), голів колгоспів ( 233 осіб), рядових колгоспників ( 371 осіб). (Арх. спр. № 372, т. 100, арк. 111).
У директивній вказівці проводу ОУН, яка була знайдена і вилучена у схроні керівника Олександрівського районного проводу «Сагайдачного», зазначалося: «...нужно:
а) сельскую администрацию из русских (с востока) как председателей сельсоветов, секретарей и т.д. и председателей колхозов - расстреливать.
б) сельскую администрацию из украинцев (с востока) - выслать после предупреждения, чтобы за двое суток убрались, если не послушают - расстреливать.
2. К вопросу вывезенных семейств в Сибирь организовать ответные акции.
а) Расстреливать русских районной администрации. Партийцев, комсомольцев - не взирая на их национальность.
б) Выгнать из сел учителей, врачей разного рода...с востока. Выслать после предупреждения, чтобы в течение 48 часов выбрались. Не послушают - расстреливать.
в) Не допустить, чтобы на места вывезенных семей в Сибирь осели москали, если осядут - жечь хаты, москалей расстреливать.
г) Подрывать курьерские поезда.
Во время акции нанести удар по гражданской агентуре - в каждом селе ликвидировать не менее 3 активных сексотов...
Эти акции п.1 и 2 начать 5 августа, а закончить как можно быстрее. Июль 1948 г.» (Арх. спр. № 372, т. 49, арк. 210-211. У справі копія документа перекладена російською мовою).
В ОУН, а також при Головному командуванні УПА був відділ «Служби безпеки» (СБ), який, будучи агентурно - розвідувальним підрозділом, виконував завдання:
- Протидія проникненню в ряди ОУН - УПА агентури органів НКВС - НКДБ, її викриття та ліквідація;
- Складання « чорних листів» - списків комуністів, комсомольців, радянських активістів для їх ліквідації;
- Підготовка груп «Служби безпеки» для виконання терористичних завдань.
В документі під назвою «Слідство», що має гриф « строго довірочно», вказані методи проведення слідства «Службою безпеки», зокрема: «побої, голод, погрози, випитування аж до втоми - це способи змушення до зложення правдивих зізнань» (Арх. спр. № 376, т. 49, арк. 75).
В іншому документі - інструкції для слідчіх СБ під назвою «Слідство і допит» зазначено: «...Конвеєр - це система тягла у слідстві... Ця система слідства має слідуючи способи:
1. Не давати людині спати. Брак сну впливає на моральну сторінку людини. Коли людина стало сидіть, при цьому дрімає і говорить, то щоб не спала, зливається її часто водою. Вона отверезує та дальше починає говорити.
2. Спосіб розчислення на час. Це є держання людини без сну 2, 3, 4, а то і більше днів... безсонність робить людину хворою, людина дістає привід.
3.  Спосіб биття людини. У такій стадії слідства биття доводить людину до краю. Тут наступає зворотний пункт зізнань у допитуємого...» (Арх. спр. № 376, т. 50, арк. 272).
За участю боївок СБ проводились так звані атентати (терористичні акти) щодо «неугодних людей». У спеціальному документі під назвою «Основні тактичні завдання», зазначалося: «...Кожного новака перед прийняттям в підпілля, випробувати його витривалість, бойовисть і посвяту шляхом атентатів. Не встановлювати виконувати атентат в строго визначених реченцях. Новаків належно підготувати і створити догідні умови для виконання завдань»  (Арх. спр. № 376, т. 49, арк. 411).
У документі ОУН під назвою « Друже Зов » від імені « Богуна », датованому вереснем 1946 року, даються настановлення боротьби підпільних груп, в першу чергу боївок «СБ», в мирний час, зокрема: «...необходимо уже сейчас приступить к солидной, основательной проверке всех членов организации и имеющих организационные связи. Прочистить: ячейки подрайонных проводов, районных, боёвки, кущевые провода, станичных, связных, курьеров и проч. Все, кто хотя бы один час находился в большевистских руках, которые имеют родственников, арестованных большевиками, которые скрывались самостоятельно или с другими, но не внушающими доверия, которые во время боя, налета или засады нелегально отлучались во время боя, всех не внушающих доверия людей из чужой местности, прошлого которых мы не знаем - подвергнуть острой проверке органами СБ.
Проверяйте людей даже пользующихся доверием, боевых и отважных. Добровольцам (выполнять атентат) тер.акт нужно давать два проверенных пистолета, гранаты, хороший нож и цианистый калий...
Не допускать организации комсомольских кружков. До остатка ликвидировать (разгромить) ястребков, комсомольские организации, клубы, земельные общины, колхозы, совхозы и прочие основы большевизма на наших землях.
До зимы уничтожить главных руководителей большевистских партийных банд и охран и разогнать всякую другую сталинскую галайстру» (Арх. спр. № 372, т. 49, арк. 213-214. У справі копія документа перекладена російською мовою).
У своїй діяльності учасники ОУН - УПА з метою дезорієнтації населення та органів правопорядку використовували форму війсковослужбовців Червоної Армії. Про такі факти свідчать численні фотокарточки цілих груп учасників ОУН - УПА, переодягнених у форму червоноармійців, вилучені при ліквідації боївок  (Арх. спр. № 372, т. 7, арк. 214-240).
В архівах Служби безпеки України та обласних управлінь містяться тисячі кримінальних справ минулих років про терористичні дії конкретних осіб, в котрих розкриваються жорстокі методи катувань і розправ бойовиків ОУН - УПА, які не лише вбивали, а й мучили свої жертви: відрубували їм руки, ноги, голови; вішали і задушували мотузками («удавками») чи колючим дротом; заколювали ножами і напівживих та живих скидали в криниці, під льод річок і засипали в ямах, спалювали тощо.
Ось декілька прикладів акцій учасників ОУН - УПА: «...В ночь на 30 сентября 1944 года бандиты ОУН совершили налёт на село Ляцке-Шляхетское, Тисменецкого района Станиславской области, в котором проживали граждане польской национальности. Бандиты почти полностью уничтожили жителей села, которых перед убийством подвергли зверским издевательствам, душили верёвками, ломали руки и ноги, отрезали уши, губы, выкалывали глаза, девушек и молодых женщин сначала насиловали, а затем отрезали им грудь и пристреливали. Жилые дома и надворные постройки подожгли.
В ночь на 14 ноября 1945 года оуновские бандиты совершили налёт на районный центр Пробижна, Тернопольской области, во время которого ими были разгромлены и сожжены здания райотдела НКВД, милиции, райисполкома, почты и радиоузла, райпотребсоюза со складами и магазинами, клуба, райвоенкомата и дома многих местных жителей и активистов. Бандиты убили 12 работников партийно-советского аппарата и 9 человек ранили.
27 февраля 1944 года банда численностью до 50 человек совершила налёт на село Люхча, Сарненского района Ровенской области, во время которого совершила убийство председателя сельсовета Рыбачек, его жены и 8 детей в возрасте от 4 до 8 лет, активиста Фалько, его жену и 2 дочерей и ряд семей других активистов за то, что они вели в селе работу по выполнению госпоставок и призыву в Советскую Армию.
28 апреля 1949 года в селе Слободка Джуринская Белобожницкого района Тернопольской области была зверски убита семья колхозника Коршняка за то, что он проговорился односельчанам о бандите, который по переселенческим документам прибыл из Польши на Украину.
Вот какую картину расправы над семьёй Коршняка нарисовал на следствии один из убийц - Гойда: «...В доме я увидел стоявшую возле печки жену Коршняка Антона - Коршняк Елену и прижавшегося к ней её семилетнего сына. Девочка лежала на кровати. Самого хозяина в доме не оказалось.
Увидев, что мы с ножами, Коршняк Елена начала кричать и просить нас не трогать их. За ней начал кричать и мальчик. Не обращая внимания на просьбы, я поднял нож и ударил им в лицо Коршняк, после чего она упала.
Остапив после меня нанёс ей ножом несколько ударов в голову. Схватив мальчика, я перерезал ему горло и бросил к матери. Лежавшая на кровати девочка поднялась и бросилась к матери. Я хотел ударить её ножом, но она отскочила и упала на кровать. Тогда я набросился на неё и перерезал ей горло и шею.
Жительница села Хохонив, Большевцовского района Станиславской области Мисюрак Ольга после назойливых требований главаря банды «Щура» вступить с ним в интимную связь, бежала в райцентр и осталась там на жительство. Узнав об этом, «Щур» со своей бандой 11 марта 1949 года ворвался в дом родных Мисюрак и всех их вырезал. Бандиты убили сестру Анну, 25 лет, которой разрезали живот и вытащили внутренности, сестру Анастасию, 18 лет, перерезали горло трёхлетнему брату и зарубили топором 60-летнюю мать. Этой бандой до её ликвидации было совершено до 30 таких зверских убийств.
В ночь на 18 февраля 1945 года бандиты совершили убийство 18 жителей села Новосилки и Щеглы Яворовского района, Львовской области, из них 9 женщин и 6 детей...
...Для большего устрашения населения бандиты очень часто совершали убийства в присутствии жителей сёл. Вот некоторые примеры их злодеяний:
...В июне 1947 года в Военный Трибунал по делу арестованной участницы ОУН Кухарчук вызывались в качестве свидетелей ряд жителей села Подлужное, Костопольского района, Ровенской области. На судебном заседании часть свидетелей, которым, как было потом установлено, угрожали бандиты, изменили свои показания или отказались от них вовсе, и только один свидетель - Петрика С. свои показания подтвердила полностью. После возвращения из суда Петрика была убита бандитами ОУН в присутствии односельчан, которым бандиты заявили, что так будет со всяким, кто станет выступать свидетелем в суде.
В июле 1947 года в суд по делу арестованного бандита ОУН Фомича были вызваны жители Дережнянского района Корнейчук и Шарапа. Они уличали Фомича в принадлежности к банде. По возвращении домой Корнейчук и Шарапа вместе со своими семьями были зверски убиты бандитами» (Арх. спр. № 372, т. 100, арк. 98-102).
Як видно з вироку від 21 березня 1952 р. по обвинуваченню слідчого «Служби безпеки» Журановського надрайонного проводу ОУН Леніва І.М., «...всего за время своего пребывания в банде украинских буржуазных националистов подсудимый Ленив лично сам убил, замучил и удушил различными способами около двухсот человек советских граждан - мужчин, женщин и стариков, а также присутствовал и принимал участие вместе с другими бандитами в убийстве свыше 50 человек советских граждан. С целью удушения советских людей подсудимый Ленив всегда носил в кармане верёвку...» (Архівна кримінальна справа  № 29064).
Подібних прикладів з кримінальних справ минулих років на учасників ОУН - УПА можна навести досить багато.
Підрозділами «Служби безпеки» ОУН - УПА за вказівками керівників Центрального проводу періодично здійснювалися «чистки» рядів у низових ланках з метою виявлення і ліквідації ненадійних учасників і агентури органів НКВС - НКДБ. Особливо жорстокі були «чистки» в 1945 - 1946 роках, під час яких загинули сотні оунівців.
З наближенням фронту до західноукраїнських земель керівники ОУН підготували документ «Інструкції до виконання» (січень 1944 р.). У ньому, зокрема, зазначалося:
«У відношенні до німців:
-                      Не допускати до збирання українського населення в його території (примусова евакуація, примусова мобілізація до війська і на роботи),
-                      Використати фронтовий хаос для масової ліквідації ворожих елементів, що ними в першій мірі є:
а) організовані члени більшовицького підпілля,
б) партизанські загони,
в) активні симпатики більшовиків,
г) полонені москалі, що активізуються політично,
д) польський провідний боєздатний елемент, що стане вислужником нової совітської окупації.
Всі ліквідаційні акти проводити як найбільше скритно» (Арх. спр. №376, т.28, арк. 34-37).
В «Інструкції» 1/44 ОУН від 11.08.1944 року під грифом «цілком таємно» даються конкретні вказівки, яку роботу необхідно здійснити «на территории, освободившейся от фронтовых действий и оставшейся в большевистском аду». Зокрема, пропонувалася:
«...2. Ликвидация сексотов всеми допустимыми методами (расстрел, повешение и даже четвертование с запиской на груди: «За соучастную работу с НКВД»)...но в этом надо придерживаться правды, ибо за невинные жертвы будут отвечать те, которые издадут приказ...
...9. Вести борьбу против мобилизации в Красную Армию... от мобилизации следует предостеречь в первую очередь опытный военнообученный элемент. Поэтому надо отправлять в леса тех членов, которые расконспирированы...
...13. к полякам установки и отношения остаются те же, что и до этого. Их следует считать соучастниками с красными как и раньше...
...Инструкцию письменно не передавать, а после проработки уничтожить».
(Фонд 2, опис 69, пор. №1, т.2, арк. 173-177. У справі копія виконана російською мовою).
Із-за відсутності конкретного обліку репресивних заходів, що здійснювались учасниками ОУН-УПА, та їх таємності, кількість загиблих в 1941-1943 рр. мирних громадян від рук оунівців встановити не виявилось можливим.
Терористичну діяльність бандерівців і створеної ними УПА засуджували навіть «мельниківці». Так, у їх листівці за листопад 1943 року зазначалося: «Мужі і жінки України! Мужньо і невстрашимо ставте чоло всяким терористичним спробам звести до авантюри визвольну боротьбу! Організуйте всюди боївки української народної оборони і не давайте себе ограбити т. зв. «Українській Повстанчій Армії»... Дайте відсіч всяким спробам змарнувати безплідни партизанці свою кров, кров своїх синів і батьків! Велика мобілізація до УПА - це політичне і військове безглуздя...
Відсіч братовбивцям! Бандерівець, що стріляє українців - це бандит і агент Москви, але не український революціонер!...» (Арх. спр. №376, т.9, арк. 1).
У своєму відкритому зверненні «Ко всем членам рукододства Организации Украинских Националистов под руководством Степана Бандеры», надрукованому у газеті УНРА «Оборона України», командуючий УНРА Тарас Бульба - Боровець писав: «...Послать это открытое письмо меня заставила ваша работа в области, которая входит в такую стадию, когда до братоубийственной войны остается только шаг.
Об этом говорят ваши руководители... Они откровенно заявляют, что для достижения своей партийной диктатуры не остановятся перед тем, чтобы начать братоубийственную войну, если бы она стоила украинскому народу даже не сотни - миллионы жертв.
Исходя из этого, я разрешаю себе спросить вас - за что вы боретесь? За Украину или за ОУН? За Украинское государство или за диктатуру в этом государстве? За украинский народ или только за свою партию?» (Збірник 1, арх. 403, арк. 13. У справі копія документа віддрукована російською мовою).
Після розгрому фашистської Німеччини керівники ОУН, які знаходилися на території західної Німеччини, прийняли активні заходи щодо налагодження контактів з представниками американського і англійського війскового командування і відповідних спецслужб. Цей вибір оунівського керівництва. як вбачається з архівних матеріалів, пояснюється тим, що воно зробило ставку на третю світову війну між Англією і США з одного боку та СРСР - з іншого, як умову виконання своїх планів. Так, в документі «Як розуміти концепцію власних сил у нашій національно - визвольній боротьбі» зазначено: « Ми розцінюємо третю світову війну як можливість заіснування сприятливої нагоди здобуттю визволення, а не допоміжний чинник, який полегшить нам нашу визвольну боротьбу» (Арх. спр. №372, т. 11, арк. 14).
           Ще в липні 1945 р. представники оунівської еміграції В.Мудрий, Р.Ільницький і І.Гриньох відвідали головну квартиру Ейзенхауера і намагалися домовитися про умови, за яких націоналістична еміграція мала б отримати допомогу у боротьбі проти СРСР. Переговори закінчилися восени 1945 року. Їх результатом стало те, що американці і англійці погодилися надавати всебічну підтримку ОУН, одночасно запропонувавши всю діяльність проводити від імені УГВР. Це обумовлювалось тим, що ОУН скомпроментувало себе зв'язками з німцями  (Арх. спр. №372, т. 42, арк. 326).
Представниками американської і англійської спецслужб були складені відповідні «питальники», які передавалися для виконання в підрозділи ОУН - УПА на західноукраїнських землях - без вказівки для кого ведеться така робота.
На території Західної Німеччини закордонний Провід ОУН організував спеціальні школи, де учасники ОУН вели підготовку для проведення шпигунської роботи на території Української РСР і Польської республіки.
У березні 1948 р. в м. Мюнхені в приміщенні німецької школи по вул. Фіріхштрассе, 53, було підготовлено 11 учасників ОУН. Вони навчалися прийомам і методам збирання розвідувальних даних, конспірації, фотографування військових об'єктів, репродукції документів тощо.
У липні 1948 р. закордонним Проводом ОУН в цьому ж приміщенні була організована школа для підготовки розвідників - радистів. Зачислені в цю школу 8 учасників вивчали прийом і передачу радіограм, шифри і коди. У грудні 1948 р. один із розвідників «Степовий» із школи вибув, в 1950 р. був доставлений англійцями літаком до Берліну, звідки нелегально через радянську зону окупації прибув у Польщу.
Керівники закордонного центру в 1949 р. встановили зв'язок з співробітниками «Інтеллідженс сервіс», в розпорядження яких керівник розвідки закордонного Проводу ОУН Під гайний у січні 1950 р. направив 4 учасників ОУН, які пройшли підготовку розвідників - радистів у Міттенвальде. Співробітник англійської розвідки під псевдонімом «Онколь» організував їх навчання в приміщенні, яке належало англійської війскової адміністрації в с. Ляге (19 км. від м. Херфорда).
В той же час закордонний центр ОУН на території табору для переміщенних осіб в Ляйбгайме організував підготовку своїх емісарів. Після її закінчення декілька осіб були направлені в розпорядження англійської розвідки, яка комплектувала групи для закидання в СРСР. Безпосередньо перед виходом на завдання англійці дали вивчити кожному учаснику розвідгрупи « Обращение Бюро западного секретариата АБН к бойцам УПА и проводу ОУН на Украине», в якому був викладений перелік відомостей розвідувального характеру про Радянський Союз, інтересуючих нібито АБН, а в дійсності англійську розвідку.
Маючи копії англійських шифрувальних блокнотів і графік роботи радистів, закордонний центр ОУН мав можливість без відома англійської розвідки прймати і розшифровувати шифротелеграми від розвід групи.
В ніч на 15 травня 1950 р. підготовлена група під керівництвом «Чабана» перейшла нелегально кордон Німеччини, пройшла через Чехословаччину і 5 травня 1950 р. прибула до Польщі. Звідки керівник ОУН у Польщі «Зенон» відправив на території України для встановлення зв'язку з Центральним Проводом ОУН групу під керівництвом емісара закордонного центру ОУН «Пімсти».
Група «Ворона», підготовлена англійською розвідкою, мала завдання нелегально вийти на територію Польщі, звідки перебратися на західні землі України, де в контакті з керівництвом ОУН - УПА організувати збір шпигунських відомостей. Проте на кордоні Німеччини і Чехословаччини в сутичці з чеськими прикордонниками група була частково ліквідована і від виконання кінцевого завдання відмовилася.
У м. Бінде по вул. Гайдкамштрассе англійці в 1950 р. організували навчання 4 радистів із членів ОУН, які по закінченню були включені до розвідувальної групи ( керівник «Бурлака»). Переправу цієї групи через чехословацький кордон проводили представники закордонного Проводу ОУН. У кінці жовтня 1950 р. група прибула до Польщі і встановила зв'язок з керівником ОУН «Зеноном».
У березні 1951 р. закордонний центр ОУН знову передав англійській розвідці своїх людей, які пройшли попередню підготовку в школі емісарів ОУН в Мюнхені і звідки відправлені на навчання до Лондону. Їх навчанням керував співробітник «Інтеллідженс сервіс», що мав псевдонім «майор Террі». Кожен із вивчених агентів після прибуття на територію України чи Польщі повинен був легалізуватися і створити декілька резидентур ( по 3-4 особи) для проведення шпигунства. Після підготовки і навчання стрибків з парашутом вони були розбиті на 3 групи - «Сокіл» (4 чоловіки), «Модді» (6 чоловік) і «Доллі» (5 чоловік). Емісари ОУН перед закиданням зустрічались в Лондоні з Степаном Бандерою і його заступником Ярославом Стецько, і отримали від них інструктаж.
В ніч на 15 травня 1951 р. з англійських літаків вказані групи були викинуті на парашутах: («Модді» і «Доллі» - на територію СРСР, «Сокіл» - в Польщі) (Арх. спр. №372, т. 43, арк. 13-47).
В архівних матеріалах є дані про те, що англійська і американська розвідки прагнули перебудувати націоналістичне підпілля, зорієнтувавши всі низові ланки на збір розвідувальних даних про воєнно - політичний потенціал СРСР.
Так, заарештований в 1948 р. один з емісарів Центрального Проводу ОУН, агент американської розвідки, на слідстві показав: «С американской разведкой я сотрудничал с согласия Центрального Провода ОУН с конца 1946 г. Основное задание, данное мне американской разведкой и Центральным Проводом ОУН, сводилось к перестройке всей работы ОУН на Украине, к коренному изменению и дальнейшему продолжению её в контакте с американскими разведорганами в их интересах. В этих целях я должен был передать установки Шухевичу о необходимости создания новых центров и пунктов проведения широкой разведывательной и подрывной работы внутри Советского Союза, организации переправ и легализации засылаемых из-за кордона эмисаров и агентов американской разведки, для чего необходимо приступить к приобретению документов, паспортов, разных справок и т.д... В моей подготовке для этой миссии приняли активное участие, кроме представителя американской разведки майора Маккольма, также Степан Бандера, Ярослав Стецько и референт пропаганды Центрального Провода Антонович» (Арх. спр. № 372, т. 42, арк. 334-335. Документ віддрукований російською мовою).
В ніч на 31 травня 1951 р. на стику Станіславської і Дрогобицької областей з літака були скинуті 4 парашутиста. З показів полоненного емісара ( троє інших були вбиті під час проведення чекістсько - війскової операції ) вбачається, що парашутисти закінчили американську розвідувально - диверсійну школу і були направлені в Україну з завданням перебудування оунівського підпілля стосовно посилення шпигунської роботи на користь США (Арх. спр. № 372, т. 42, арк. 338-339).
Наприкінці 40-х початку 50-х років підпілля ОУН зазнало значних людських втрат. Його поповнення майже не здійснювалося. Перед керівництвом проводу ОУН - б стала проблема збереження залишків підпілля, особливо керівних кадрів, створення легальних, не оформлених організаційно груп, виховання молодих «революціонерів» із числа старшокласників і студентської молоді. а також розповсюджування своїх ідей, як на всю Україну, так і на Білорусію та Литву.
На нараді членів Центрального проводу ОУН, що відбувся літом 1948 р. в Ілозівському лісі Миколаївського району Дрогобицької області, перед керівниками нижчих ланок ОУН були поставлені такі завдання: «Во что бы то ни стало сохранить уцелевшие оуновские кадры, свести до минимума боевые действия, усилить конспирацию, националистическую закалку и переключить кадры ОУН, главным образом, на организационную и пропагандистскую работу.
Усилить работу по созданию новых и укреплению существующих легальных звеньев ОУН среди молодёжи и прежде всего, учащейся молодёжи» (Арх. спр. № 372, т. 28, арк. 285. Документ у справі віддрукований російською мовою).
Рішення цих завдань викладено в програмах, що зашифровані назви:
-                      «Дажбог» - збереження підпілля і по можливості його поповнення перевіреними та ідейно-вихованими молодими кадрами;
-                      «Олег» - виховання в легальних умовах молодих кадрів з метою подальшого їх використання в підпіллі або легально як носіїв національно-свідомої ідеї;
-                      «Орлик» - розповсюдження ідей ОУН серед населення східних областей України.
Виконуючи програми, керівники різних рівнів підпілля в західних областях України давали вказівки своїм підлеглим змінити форму боротьби, а саме: посилити конспіративність в роботі, зменшити активну бойову діяльність (здійснення терактів, нападів на колгоспи, радгоспи, сільради тощо), припинити відкрите поширення націоналістичної літератури та листівок. Розрахунок був на збереження існуючих підпільних ланок, щоб зменшити активність операцій з боку органів НКВС-НКДБ.
Також змінилось відношення до організаторів та керівників колгоспів, комсомольців, членів компартії, яких вже не знищували як політичних ворогів. Навпаки, легальним членам ОУН було рекомендовано вступати до комсомолу, компартії, колгоспів, вищих навчальних закладів, служити в Радянській Армії та поступати у військові училища, органи НКВС-НКДБ з тим, щоб зберегти на майбутнє надійні кадри і дати їм змогу зайняти відповідне місце в суспільстві, у тому числі в органах Радянської влади, структурах КПРС, правоохоронних та інших органах.
Зазначене підтверджується вилученим листуванням між керівниками крайових проводів з членами Центрального Проводу ОУН-б і їх вказівок підлеглим структурам щодо виконання цих програм.
Так, провідник Крайового Проводу ОУН «ПЗУЗ» (Північно-Західні Українські Землі) «Орлан» у листі до Центрального Проводу ОУН охарактеризував стан підпілля в квітні 1949 року таким чином: «...В связи с большими потерями руководящих и низовых кадров ОУН на «ПЗУЗ» и таким малым ростом (в сравнении с потерями) равновесие и силы ОУН на «ПЗУЗ», вследствие вышеуказанного, значительно пошатнулись. Мы должны остановиться над вопросом сохранения организации на «ПЗУЗ», иначе, если взять состояние кадров на сегодняшний день на «ПЗУЗ», то оно на границе ликвидации... Кроме причин, влекущих к гибели революционеров, нам необходимо выискивать причины, почему такой малый рост в организации. Это мы найдём в основе изучения и проверки приказов и инструкций, которые изданы на территории до сего времени и как-то не реализованы кадрами ОУН на «ПЗУЗ».
Я считаю, что в значительной мере, наряду с недостаточной подготовкой и недостатками кадров (на такую колоссальную территорию) было и то, что подпольщики были перегружены технической второстепенной работой, как связь, хозяйство, составление отчётов, работа пунктов, разные заготовительные, хозяйственные и противоколхозные акции СБ и т.д. Кроме того, трата времени на второстепенную работу вызвала «нажим» со стороны большевиков, что в результате приносит потери в людях, мешает вообще организационной работе.
Из этого следует, что на «ПЗУЗ» необходимо все оставить на второй план и заниматься в основном (пока еще есть кому) воспитанием подпольных кадров и выращиванием революционных кадров ОУН из народных масс» (Арх. спр. №372, т. 28, арк. 68-70. В справі копія документа віддрукована російською мовою).
У брошурі П. Полтави «Про наш план боротьби за визволення України в теперішній обстановці» (віддрукована в типографії ОУН «Воля народам» у квітні 1950 р.) зазначається: «...починаючи від 1946 року, український визвольний революційний рух в СРСР почав переходити від форм широкої повстанської боротьби до форм боротьби глибоко підпільної. Практично ця зміна тактики виявилася передовсім в такому:
1) поступово, відповідно до обстановки та до потреб в окремих районах, розформовувано відділи УПА, а їхніх учасників, командирів і бійців включувано в рамки підпілля, до підпільної сітки;
2) весь побут підпілля, а теж його роботу, глибоко законспіровувано;
3) в протилежність до того, як це воно було в період широких дій УПА (головна мета цих дій не дати ворогові розтягнути його владу поза обл. - та райцентри), тепер на перший план висунено політично-пропагандивну та політично-організаторську роботу. В теперішній момент основною формою боротьби українського визвольно-революційного руху в СРСР є зброне підпілля». (Арх. спр. №372, т. 28, арк. 192).
Згідно вказівки Центрального Проводу ОУН-б в першій половині 50-х років терористична діяльність нелегальних структур українських націоналістів в Україні стала поступово припинятись. До кінця 1955 р. практично перестали фіксуватися терористичні прояви з боку учасників ОУН.
Як вбачається із архівних документів НКДБ-МДБ-КГБ УРСР, за 1944-1953 роки, тобто до моменту повної ліквідації націоналістичного підпілля і його озброєних формувань, учасниками ОУН-УПА в західних областях України здійснено: терористичних актів - 4907; диверсійних - 195; нападів та роззброєнь груп охорони громадського порядку - 457; нападів та підпалів колгоспів, радгоспів, МТС - 325; напади на сільради і клуби - 320; озброєних пограбувань - 359; інших проявів - 1126.
В результаті цих проявів було вбито або забрано в ліс бойовиками ОУН-УПА 2662 працівника радянсько-партійного активу, 582 голови сільських рад, 262 голови колгоспів, 446 колгоспників, 839 працівників держбезбеки, 473 працівники міліції, 1525 бійців груп охорони громадського порядку, 187 військовослужбовців, 933 службовців, 12839 інших громадян. Всього загинуло 22430 чоловік. При цьому слід ураховувати, що в 1944-1945 рр. не всі терористичні та інші прояви, а також кількість жертв фіксувалися органами НКВС-НКДБ в зв'язку з контролем ОУН-УПА значних територій в західному регіоні України (Арх. спр. №372, т. 100, арк. 109-111). ( Необходимое уточнение. Данные о количестве погибших от рук ОУН - УПА после освобождения Западной Украины указаны в данной справке только на основании материалов, хранящихся в центральном и областных архивах СБУ, без учёта  материалов других архивов Украины.  Анализ, проведенный проф. В.Масловским ( также не полный, так как отсутствуют общие данные по всем сёлам, районам и областям)   показывает, что только в послевоенные (1944 -1952) годы от рук вооружённых формирований УПА, «службы безпекы» ОУН и вооружённого подполья ОУН погибло около 90 тысяч мирных граждан, и 25 тысяч военнослужащих, представителей органов безопасности и пограничников. Если же учитывать период оккупации, то количество жертв будет на порядок больше. От рук украинских националистов только одних поляков погибло около 200-220 тысяч( 60-70 тысяч на Волыни и 140-150 тысяч в Галиции ). Всего же за годы трёхлетней оккупации в западных областях Украини гитлеровцы с активноюй помощью украинских националистов (или непосередственно силами ОУН - УПА) уничтожили более двух миллионов граждан. см. В.Масловский С кем и против кого воевали украинские националисты в годы Второй мировой войны. - Новоросс ).
До кінця 1945 року органами внутрішніх справ і держбезпеки республіки використовувалось 150 спецгруп, до складу яких входило біля 1800 чоловік. (Арх. спр. №372, т. 101, арк. 139). На період 20 лютого 1950 р. залишилося 19 таких груп кількістю 130 ч. (Арх. спр. №372, т. 84, арк. 10).
Узагальнених даних щодо діяльності спецгруп немає. В архівних матеріалах є лише окремі відомості стосовно цього питання. Зокрема, за станом на 1 липня 1945 р. спецгрупами ліквідовано 1980 учасників підпілля, захоплено живими 1142. Вилучено більше 1000 одиниць зброї. (Арх. спр. №372, т. 82, арк. 102-103).
В діяльності окремих спецгруп, як вбачається з архівних матеріалів, мали місце протиправні дії. Так учасники спецгрупи Острозького равідділу МДБ Рівненської області (3 чол.) протягом зими 1947-1948 рр. грабували місцевих жителів, забирали в них гроші, особисті речі та харчі. Стосовно таких фактів міністерством проводилися спеціальні розслідування, винні були притягнуті до суду. У квітні 1945 р. спецгрупи при міських та районних органах МДБ були розформовані і застосування їх в подальшому заборонялося (Арх. спр. №372, т. 83, арк. 279-281).
В цей же період з санкції керівництва республіки органами МВС- МДБ почали створюватися винищувальні батальйони і групи сприяння їм. Керували ними офіцери органів МВС, на озброєнні вони мали гвинтівки, автомати, кулемети, гранати. Створенням таких підрозділів переслідувалася мета - втягнути населення західних областей в активну боротьбу з озброєнним оунівським підпіллям. Спочатку до цих формувань залучалися і громадяни польської національності, як потерпілі від ОУН-УПА. Згодом українці стали основним контингентом винищувальних батальйонів, які були укомплектовані за рахунок колишніх партизан та громадян, що потерпіли від рук оунівців. До середини 1945 р. винищувальні батальйони не становили структурно-оформлену бойову силу і використовувалися переважно для охорони сіл та райцентрів.
З архівних документів вбачається, що за станом на  5 червня 1945 р. в західних областях було 212 винищувальних батальйонів ( біля 29 тисяч чоловік). До кінця року нараховувалося 1500 батальйонів ( біля 39 тисяч чоловік) (Арх. спр. №372, т. 97, арк. 251, т. 100, арк. 65).
18 квітня 1946 р. ЦК КП(б)У прийняв рішення «Про посилення політичної роботи, підвищення більшовицької пильності і бойової виучки у винищувальних батальйонах». У лютому 1947 р.  винищувальні батальйони були передані з органів МВС в органи МДБ. Їх функції регламентувалися вказівкою МДБ УРСР від 14.05.1947 р. № 48, де передбачалося створення груп бійців винищувальних батальйонів також у всіх колгоспах для їх охорони і збройєної відсічі від нападів учасників підпілля ОУН. У кожному районі створювався окремий батальйон з підлеглими групами в селах.
У подальшому, в зв'язку із зміною обстановки в західних областях України, ліквідацією великих формувань УПА  та масовою колективізацією сільского господарства, функції винищувальних батальйонів були змінені. Починаючи з липня 1948 р., вони були реорганізовані в групи охорони громадського порядку з завданням охорони колгоспів, радгоспів, МТС і населених пунктів. Практично на початок 1950 року у всіх колгоспах західних областей були такі групи.
Із звітних архівних матеріалів вбачається, що в 1944 - 1945 роках бійцями винищувальних батальйонів було ліквідовано до 10 тисяч учасників підпілля ОУН. За 1949 рік та перше півріччя 1950 року було ліквідовано 265 учасників підпілля і затримано 261 чоловік. Втрати бійців винищувальних батальйонів з 1944 року по 1953 рік склали 1525 чоловік (Арх. спр. №372, т. 98,  арк. 1).
На початок 1954 р. в зв'язку з ліквідацією ОУН - УПА в західних областях України відпала необхідність мати зазначені групи охорони громадського порядку (Арх. спр. №372, т. 103,  арк. 20-29).
Одним із заходів у боротьбі з націоналистичним підпіллям було виселення сімей учасників ОУН - УПА за межі України. Вказівкою НКВС СРСР від 31 березня 1944 року № 122 органам НКВС та НКДБ республіки наказувалося: «...Всех совершеннолетних членов семей осуждённых оуновцев, а также активных повстанцев как арестованных, так и убитых при столкновениях - ссылать в отдалённые районы Красноярского края, Омской, Новосибирской и Иркутской областей, а их имущество конфисковывать» (Фонд 2, опис 103, пор. № 2, арк. 4).
13 серпня 1947 року Політбюро ЦК ВКП(б) прийняло рішення П 59/123 про виселення сімей активних оунівців в віддалени райони, на підставі якого були видані відповідні відомчі нормативні акти та інструкції про порядок здійснення цих заходів.
Як вбачається з архівних матеріалів, в період з 1944 до 1955 року з території західних областей України були виселені у віддалені райони СРСР 65 906 сімей ( 203 662 чол.) учасників ОУН - УПА (Фонд 2, опис 31, пор. № 3, арк. 5, опис 103, арк. 1-5, 11-12 )  (Арх. спр. №372, т. 100,  арк. 205).
Одночасно в роботі з рядовими учасниками ОУН - УПА органами НКВС - НКДБ активно використовувався метод переконання на підставі виданих у 1945 р. і наступних роках звернень Президії Верховної Ради, Ради Народних Комисарів УРСР і ЦК КП(б)У до робітників, селян та інтелігенції західних областей України, які закликали учасників ОУН - УПА до припинення збройної боротьби з Радянською владою та явки з повинною. Не дивлячись на погрози з боку «СБ» ОУН - УПА, в 1944-1945 рр. прийшли з повинною 76 742 учасники ОУН - УПА та їх посібники. (Фонд 2, опис 88, пор. № 29;  арх. спр. №372, т. 74,  арк. 162; т. 100, арк. 73).
Згідно вказівок Центрального Проводу ОУН-б від початку 50-х років поступово розпочала згортатися діяльність нелегальних ланок українських націоналістів на території західних областей України. Як свідчать архівні матеріали, органами МДБ республіки були захоплені живими останні члени Центрального Проводу ОУН-б, які знаходилися на території Україні: Галас В.М. (липень 1953 р.) і Кук В.С. (травень 1954 р.), а до кінця 1955 року були розшукані, захоплені живими або зліквідовані всі інші керівні структури та озброєні групи.
Всього за період 1944-1955 рр., як вбачається з архівних матеріалів, в процесі здійснення правоохоронними органами взаємодії з частинами радянської армії і місцевими підрозділами охорони громадського порядку заходів по боротьбі з тероризмом та іншими антидержавними проявами з боку націоналістів, було вбито 153 262 і заарештовано 103 828 учасників ОУН - УПА та їх помічників, в тому числі більше 7 800 членів Центрального, крайових, обласних, окружних  надрайонних та районних проводів, керівників округів і груп ОУН, «служби безпеки», а також «курінів» і «сотень» УПА.
При цьому було вилучено один літак, дві бронемашини, 61 артилерійська гармата, 595 мінометів, 77 вогнеметів, 358 протитанкових рушниць, 844 станкових і 8 327 ручних кулеметів, біля 26 тисяч автоматів, більше 72 тисяч гвинтівок і 22 тисяч пистолетів, більше  100 тисяч гранат, 80 тисяч мін і снарядів, більше 12 мільйонів патронів. Розшукано і вилучено більше 100 типографій з друкарською технікою, більше 300 радіопередачів, 18 автомобілів і мотоциклів, виявлена значна кількість складів з продуктами харчування та сховищ націоналістичної літератури (Арх. спр. №372, т. 74,  арк. 159-160; т. 100, арк. 73-75 ).

Робоча група співробітників
Служби безпеки Укрвїни:
Бурлаков В.М.,  Василенко М.Г.,  Вижак В.А., Лябах О.Д.,  Цімох М.П.,  Шевцов В.Д.

Робоча група співробітників
Служби безпеки Укрвїни:
Бурлаков В.М.,  Василенко М.Г.,  Вижак В.А., Лябах О.Д.,  Цімох М.П.,  Шевцов В.Д.